Чоловік пішов від мене, коли ми прожили разом чотири роки. Сказати, що для мене це було несподівано, не сказати нічого. Його рішення було, наче грім серед ясного неба. До цього я була зовсім не готова. Ще вчора було все добре, а сьогодні він сказав, що вже давно має іншу жінку, яку любить.
Якби в мене були хоч якісь підозри, то я б може і не здивувалася його рішенню, а то вчора ще був ніжний, і раптом такі зміни. Я навіть не помітила, коли він почав мені зраджувати. Він все вдало приховував. Але навіщо? Якщо покохав іншу, то навіщо брехати? Просто обери когось вже.
І ось він пішов, а я із сином залишилася сама. Спочатку мені було дуже важко, я багато плакала, але згодом почала звикати. Оновила гардероб, зробила нову зачіску, купила якісної косметики.
До його нової дружини, я не відчувала неприязні. В тому, що трапилося, винен лише чоловік, який вже одного разу зрадив, і зробить це ще раз, не замислюючись. Це згодом і підтвердилося.
З уже колишнім, бачилася тільки коли він приходив до сина. З часом у нього народилася ще одна дитина, і він почав відвідувати сина менше. Проте останнім часом він почав приходити, все частіше й частіше, і був, якийсь нещасний. Мені було його навіть шкода, я вже не ображалася, але я ні про що не розпитувала. У мене вже був інший чоловік, і проблеми колишнього чоловіка мене не цікавили.
Одного разу він сам завів розмову, вибачився і сказав, що йти з родини було помилкою, і що він хотів би все повернути назад. Як виявилося, в іншій родині народилася хвора дитина, і він втомився від проблем.
Раніше мені б і на думку не спало, що настане час, і мені буде жаль жінку, яка забрала у мене чоловіка. Але я їй щиро співчуваю їй: у неї хвора дитина і такий ненадійний та слабкий чоловік поряд. Напевно, правда, що на чужому нещасті, щастя не збудуєш.
