Кажуть, що дві господині на одній кухні не поладнують. Мій досвід спільного життя з родичами під час війни розширив це поняття. Дві жінки в одній квартирі не поладнають, навіть якщо одна з них не господиня від слова взагалі.
Ми не єдина родина з важкими умовами життя в останні півроку. Іншим набагато гірше, я розумію. Але закривати очі на власний комфорт я вже не можу. А точніше на вітсутність власного комфорту.
Мені пощастило, регіон, де ми з чоловіком мешкаємо, не є активним фронтом. Це не означає, що війна нас не зачепила, звичайно ні. Але тут безпечніше, ніж у місті, де живе родина брата. Його дружина і дочка підліток надивились на спражні жахи війни і виїхали евакуаційним потягом до нас ще на початку березня.
Мій брат мешкає у Ізраїлі. В Україну скоріше навідується, повноцінно тут не живе давно. Жінку і доньку ніколи не намагався забрати до себе. Більш того, бажання і деякі маніпуляції Іри, яка намагалась перебратися до чоловіка, завжди жорстко переривав.
В них, як в родини, взагалі немає між собою контакту. Йому багато чого не подобається в Ірині, як і мені, якщо вже чесно. А її “розумні” ідеї поналаштовувати доньку проти батька дійшли до того, що контакту немає і в них.
Якийсь час раніше в дзвінках до тата, чи під час його візитів, Дарина розповідала йому який він поганий. Він деякий час просив Іру не тиснути на дитину, питав в маленької, як йому виправитись. А потім руки опустися. Він сказав, що хай так і буде, тато він поганий. Спілкування з малою більше не шукав.
І от ця родина брата, без самого брата, заявилася до мене жити. Я люблю гостей, мені подобається готувати для рідних, розважати, виділяти їм місце у домі. Але вже за тиждень-два стало важко.
Мій чоловік Василь останні півроку постійно кудись їде. То робоче, то волонтерське. Я розумію, що він, вибачте, тікає з дому.
Тепер про Іру. Роботу людина не шукає, великого доходу не має. Частину виплат намагається перевести у валюту і відкласти. Як вдається? Ну просто всі побутові витрати лежать на мені.
Іра не пропонує допомогти з чимось у квартирі, легко лишає брудний посуд. Так, у нас є посудомийка, але я звикла вмикати її раз у декілька днів, бо зазвичай посуду у нас мало на двох і я його лекго перемиваю і сама. Тепер посудомийна машина працює двічі в день. Я це навіть не коментуватиму.
Якщо мене довго немає вдома, то в шафах речі перестають лежати на своїх місцях. От що людина там шукає? І як боротися з огидою, що хтось покорповся у одягу? А в документах родини навіщо нишпорити?
А ще Іра голосна. Ми говоримо між собою спокійно, намагаємось не потонути у важких новинах. Іра ж все коментує, кричить, питає, чи ми бачили, який то жах. Звичано важкі новини переживати складно, тому панічна, голосна людина поряд, спокою ніяк не додає.
Ситуація в їхньому місті та сама і чекати, що вони поїдуть додому найближчими днями, марно. Але ж доросла жінка не думає, що може жити вічно у чужих людей? Має бути якийсь план, що далі… Спитала брата, він сказав, що допомагає, скільки вважає за потрібне, більшого чекати не треба.
Я завела до Іри розмову про те, що їй варто би влаштовувати вже якось життя за межами нашої квартири. Вона спокійно сказала, що мені варто пошукати їм квартиру, може щось подешевше, щоб мені було не важко за неї платити. Мені!
Такого культурного шоку у мене не було давно. І виганяти дівчат не хочеться, війна, рідня. Але ж якби вони щось шукали! Якби я розуміла, що щойно підберуть, то переїдуть. Але ж ні. Я б спокійно потерпіла тиждень, чи місяць.
Але надії на розумне рішення немає, тож маю просто вказати їм на двері. А потім, ще шукатиму сили, щоб не гризти себе і не вважати поганою людиною.
