Розбила електронну книжку, але збрехала чоловіку, що це донька. Не сваритиме ж він дитину

Я в шлюбі більше 10 років і останні роки відносини із чоловіком досить складні. Я домогосподарка, йому зі мною і поговорити немає про що. Кудись зібратися разом – ціла проблема. Завжди говорить, щоб я ішла з дітьми і його не чекала. Але я ж хочу час для двох, спілкування, вихід в люди. Які тут діти? Діти і так цілодобово зі мною.

Нічого незвичного, напевне, але в мене тут вже є деяка образа. А раз він так зі мною, то я у відповідь стала холоднішою. Так і живемо. Ніби типове подружжя, але між нами такий холод.

З початку повномасштабного вторгнення чоловік змінився дуже. Змарнів, похмурим став, ще більш закритий. Міг нагримати на мене чи діточок ні за що. Звичайно життя змінилося не у найкращий бік, але варто зігрівати одне одного турботою, теплим словом. А Максим навпаки ще черствішим став.

Але місяці зо два все змінилося. Чоловік приходить додому добрий, сам питається, яка допомога мені потрібна, з дітками говорить завжди, підтримує і наставляє. Ну зовсім інша людина. Я одразу відчула, з’явився у його житті якийсь привід для щастя.

Завжди дуже неприємно таке усвідомлювати. А потім почали з’являтися і докази. Після Дня народження чоловіка вдома з’явилася новесенька електронна книга. Каже, що подарунок від колег. А я думаю, швидше від якоїсь колеги. Бо в їх колективі завжди дарували грошима і там не настільки уважні один до одного, щоб вигадувати оригінальний подарунок.

Я подзвонила під якимсь приводом нашому другові, який працює підлеглим у чоловіка. Поговорили як у кого життя і я запитала, як відсвяткували День народження, що дарували. Нічого нового не почула, бо дарували дорогий алкоголь та гроші. Які там книги.

А потім він спитав, як мені якась Ганна. Ніби вони з чоловіком працюють разом і ніби й на вихідних бачяться, може в гості до нас заходила. 

Ах, Ганна. Ну дякувати Богові точно знаю, що хоч у гості не заходила. Єдиний плюс декрету – завжди знаєш, хто є вдома.

Сиділа я собі, крутила ту електронну книгу, шукала в ній щось. А потім побачила пошту, на яку зареєстровано акаунт. Ім’я і прізвище мені підтвердили, що тут справа рук Ганни, хто б вона не була. 

Так і полетів той гаджет прямісінько у стіну. А коли на екрані проступили тріщини, то далі я його ще й добила кухонною вазою. Поки павутинка тріщин не перекрила увесь екран. Тоді я поклала його на місце, де і взяла.

Не знаю, що там у Максима в голові. Питатися не буду. Родина є, хай мізками думає більше. Коли він помітив “інновації” на своєму гаджеті, я спокійно сказала, що ним гралася Софійка. Додала, що це я не догледіла і мені дуже шкода.

Зараз мені здається, що не може бути гіршої ситуації у житті. Але я просто живу собі далі. В країні, у якій бушує війна, пліч-о-пліч зі зрадником. На цьому все.

Related Post

Ми разом вже 8 років, а він все ще не познайомив мене з ріднимиМи разом вже 8 років, а він все ще не познайомив мене з рідними

Ми живемо разом уже вісім років, але молодий чоловік до сих пір не познайомив мене з рідними, не запрошує до рідної домівки (його сім’я живе в іншому місті), та й