Я мріяла про те, що одного разу вийду заміж за хорошу людину, яка мене забезпечуватиме. Однак роки йшли, а багатий кавалер не знаходився.
Точніше, взагалі не було такого чоловіка, який би витратив на мене більш як двісті гривень. На моє розчарування, були й такі, що просили сплатити їм проїзд на таксі, бо їхати на зустріч зі мною власним коштом їм не хотілося.
З кожним роком я все більше розчаровувалася в чоловіках, і вже вирішила, що мені судилося залишитися в старих дівках, як несподівано на моєму шляху виник Савелій.
Чоловік у свої тридцять сім не був одружений, працював в шахті, щоправда, як аналітик, мав привабливу зовнішність і, за його словами, займався спортом.
Савелій одразу взяв у мене номер телефону, і покликав мене в кафе пити каву.
Він привіз і відвіз мене, але жодних інших презентів не зробив. Я навіть вирішила, що не сподобалася йому, але Савелій продовжував мені писати та дзвонити.
Ми побачилися ще кілька разів, але чоловік так і не подарував мені жодної квіточки, зате зробив привабливу пропозицію.
– Давай разом жити? Ми з тобою люди дорослі, на що чекати? До того ж вигідніше буде винаймати квартиру.
Тоді й з’ясувалося, що власного житла Савелій не має, тому для нього жити разом із кимось було б дуже добре.
Я трохи подумала, і під натиском чоловіка здалася. За тиждень ми почали жити разом.
“Привабливість” проживання із Савелієм я відчула в перший же день, коли повернулася з роботи та зрозуміла, що у квартирі стало холодно.
– Я відрегулював опалення під комфортну температуру, – зізнався він. – Інакше, дорого платити.
– Мені прохолодно, – скривилася я, і на халат накинула теплу кофтинку.
Однак це не надто допомагало, і я полізла додати опалення. Як тільки Савелій побачив це, він накричав на мене, що я полізла, куди мене не просили.
– Ти чого на мене кричиш? – обурилася я, бо нахабство чоловіка мене розлютило. – Взагалі-то я теж оплачуватиму половину!
– Якщо додаси ще раз опалення, сама за нього платитимеш! – гаркнув на мене Савелій.
– І платитиму! – відбила я у відповідь. – Навіщо мені квартира, де холодно?
– Якщо будеш, то добре, я згоден, – задоволений моєю відповіддю, посміхнувся він.
Однак на цьому чудасії Савелія не закінчилися: він почав економити на воді, електроенергії та їжі.
Останнє все цілком і повністю лягло на мої плечі, чого я не могла не помітити.
Про економію на воді та світлі я дізналася зовсім несподівано. Повернувшись із роботи, я попросила чоловіка розігріти їжу.
Замість того, щоб поставити тарілку в мікрохвильову піч, Савелій поставив її на батарею! Коли я переодяглася, і сіла за стіл, він повідомив мені про те, щоб я сама стежила за своєю тарілкою.
– А де вона? – здивовано спитала я.
– На батареї, тепер ми грітимемо їжу на ній, – безглуздо посміхнувся Савелій. – Потрібно заощаджувати електрику. Якщо в тебе багато грошей, то сама й оплачуй все повністю.
– Ти з глузду з’їхав?! – Закотила я очі, і схопилася з місця.
Мене всю трясло від того, які дурниці говорив Савелій, і як намагався економити на всьому.
Однак на сьогодні це були не всі сюрпризи від чоловіка. Коли я поїла і пішла митись у душ, він голосно крикнув мені у спину:
– Почекай, не вмикай воду!
Я повільно повернулася і здивовано подивилася на Савелія, намагаючись отримати пояснення.
– Воду треба економити, тож митимемося разом! Чекай, я зараз рушник візьму! – промовив він, і побіг у спальню.
Я кілька хвилин стояла в ступорі, а потім майже бігцем рвонула у ванну кімнату, і там закрилася.
Через кілька хвилин прийшов Савелій. Він почав рватися в середину, але я заявила, що не пущу його.
– Чого я там не бачив? – обурився чоловік. – Впусти мене, чи сама оплачуй лічильники по воді!
– Обійдешся! – вигукнула я у відповідь. – Дістав уже до чортиків із цією економією!
Савелій ще пару хвилин постукав у двері, й ні з чим, пішов у спальню дивитись телевізор. Однак, як тільки я вийшла з ванної кімнати, він накинувся на мене з докорами.
– Яка ж ти марнотратка! Я просто повірити у це не можу! Я думав, що ми будемо економити, в результаті, ти все тринькаєш! – очманіло кричав він.
Мені навіть здалося, що він був готовий накинутися на мене з кулаками.
– За все, значить, сама і платитимеш! – підсумував спокійним голосом Савелій.
Я закусила від образи нижню губу, і спідлоба подивилася на чоловіка.
– Навіщо мені тоді ти, якщо за все платитиму я? Виходить, мені вигідніше винаймати одній, ніж із тобою, – грізним голосом промовила я.
Чоловік миттєво змінився в обличчі, зрозумівши, що перегнув палицю, і я можу піти від нього. Він одразу ж знітився, і втік на кухню пити чай. Через п’ять хвилин Савелій мене покликав.
– Іди чай із шоколадкою пити, – голосно крикнув він.
Ображена, я спочатку не хотіла йти, але потім вирішила дати йому другий шанс.
Щойно я увійшла на кухню, як чоловік заметушився і почав наливати мені чай, проте я відразу звернула увагу на те, що пакетик чаю він взяв використаний.
– Є “Снікерс”, “Марс” та “Баунті”, що з цього ти будеш? – дбайливо спитав Савелій.
– “Марс”, мабуть, – задерлася я на місці.
Чоловік витяг з шафи батончик, і з солодкою усмішкою на обличчі, простягнув його мені.
Я розкрила батончик, і зрозуміла, що з ним щось не так. Він був із білим нальотом, а шоколад подекуди відшаровувався.
Мимоволі, я подивилася на етикетку і зрозуміла, що Марс наказав довго жити, термін придатності у нього минув ще рік тому.
– Де ти його купив? За якоюсь акцією? – гидливо спитала я, і схопилася з місця.
“Марс” я викинула у відро для сміття і, витерши руки об кухонний рушник, сказала:
– Або я з’їду, або ти! Жити разом нам просто неможливо!
– Що не так? – насупився чоловік.
– Що не так? Ти ще й питаєш! – обурилася я. – Мені твоя економія вже поперек горла встала! Хто з’їде?
Савелій, замість відповіді, покрутив пальцем біля скроні, та пішов збирати речі. Я зрозуміла, що він вирішив з’їхати.
Щоправда, коли Савелій покинув квартиру, я усвідомила, що він не заплатив за місяць жодної гривні.
Однак я вирішила не писати йому, і не нагадувати про це, тому що більше не хотіла бачити обличчя цього скнари.
Навіть не уявляю, як інші знаходять собі “принців на білих конях”? Можливо, зі мною щось не так, що мені трапляються такі скнари та невдахи? Як ви вважаєте?
