– Ви здаватимете гроші чи ні? Скільки можна вас чатувати? Тільки ви та Єгорови залишилися. Або здавайте зараз, або тоді відмовляйтеся від участі, – голова батьківського комітету перейняла Аню після зборів.
– Ми не відмовляємося, – зітхнувши, відповіла Аня, їй було ніяково, що ця неприємна розмова проходить у роздягальні дитячого садка, і до них уже прислухаються. – Але з собою в мене немає.
Жінка недовірливо примружилася.
– Ну, спишемо на вашу забудькуватість, – сказала голова комітету. – В яку я, правда, не дуже вірю. Гроші дітям на випускний ми ще із зими збираємо, кафе вибрали, всі погодилися, все затвердили та вже здали. Тільки ви від мене бігаєте.
– Заробилися, вибачте, – відповіла Аня, одягаючи на дочку Лесю курточку.
Голова комітету знову недовірливо мружилася. Але тут її відволікла вихователька, повторивши, що подарунки у дітей на святі мають бути однакові, а не як тоді.
Аня, скориставшись моментом, пішла, прихопивши дочку і викотивши візок з піврічним сином.
– Мамо, а я на свято не піду? – Запитала Леся на вулиці.
– Хто тобі таке сказав? Підеш, звісно.
– Сама чула.
– Лесю, я забула гроші здати, але свято не скасовується, ти теж підеш.
Про “забула” Аня безсоромно брехала. І доньці, і діяльному голові комітету. Фінанси у них у родині зараз співають романси.
Випускний не дорогий, кафе просте, подарунки для дітей теж звичайні, нічого шикарного, просто миле свято, але навіть його вони зараз не можуть собі дозволити. Залишилося одне – дзвонити мамі та позичати. Чого б не хотілося.
Вдома Леся зайнялася розмальовками, а Мишко спав у візку. Аня вийшла на лоджію, щоб поговорити з мамою.
– Ой, зрозуміло, – відповіла мама на прохання дати у борг. Фірмова фішка. Мама не вимовляла звичну фразу “а я ж говорила”, вона на такі прохання відповідала “зрозуміло”, що означало – я тебе попереджала, що ти пошкодуєш, виходячи за нього заміж, але ти мене не послухала, от і висьорбуй тепер.
– Так грошей даси? – Аню це “зрозуміло” вже не зачіпало.
– Обійдешся, – гаркнула мама. – Ледаря свого на роботу відправ.
– Мамо, він гарує на двох роботах.
– Тоді чому у вас грошей немає?
– Йому не заплатили…
Так, не заплатили, перед тим, як звільнити. Вдень у Сашка була звичайна офісна робота, а вечорами та у вихідні він допомагав знайомому з ремонтами, той цим професійно займається, а Саша у нього найчастіше напохваті.
Нещодавно їхня контора зачинилася, не виплативши людям зарплату, і у Сашка залишилися лише ці підробітки по ремонту квартир.
– Зрозуміло, – сказала мама. – Я не здивована. Але хіба вам його другої роботи та твоїх декретних мало?
– Було достатньо, але у його батька захворювання знайшли… Багато грошей пішло туди, – сказала Ганна.
– Мамо, я ж не багато прошу. Тільки Лесі на випускний. Лесю ж ти любиш, вона ще не встигла розчарувати тебе невдалим заміжжям.
– Якщо для Лесі…
Гроші мама дала, Аня трохи видихнула, а незабаром прийшла чергова погана новина.
– Я, мабуть, і без другої роботи залишусь, – сказав Сашко, який сьогодні навіть їсти не хотів, просто шматок у горло не ліз.
– Тебе Андрій звільнив?
Офіційно Сашко на нього і не працював, але все ж таки.
– Ні, але він переїжджає з дружиною до моря, вони вже будинок придивилися, то завтра доробимо кухню цій пані – і все, нові замовлення він брати не буде.
Це означало, що у сім’ї взагалі не залишиться грошей.
– Але ж як… Саш, може, він тебе порекомендує знайомим? Працюватимеш сам, зароблятимеш більше.
Сашко вчепився руками у свої руді кучері.
– Як? Я й половини того, що він робить, не вмію. Пофарбувати, побілити, прикрутити – так, можу, а повністю сам ремонт зробити… Ми на судових позовах потім розоримося.
Вночі, поки Сашко спав тривожним сном, раз у раз скрикуючи, Аня залізла в інтернет, пошукати для себе підробіток вдома.
Радості в цьому було мало, тому що вдома без відповідних навичок пропонували, в основному, роботу оператора на телефоні, що з дитиною, що плаче під вухом, нереально.
Вона почала розмову з Сашком, коли він вийшов на сніданок, але він несподівано різко її обірвав:
– Не треба, Ань. Будь ласка, хоч день, хоч один день, дай мені пожити без безперервного головного болю, куди ще піти працювати, і де взяти гроші! Я понад пів року батрачив за двох!
Його злість поставила Аню в глухий кут.
– Але ж треба шукати роботу, у нас навіть заначки тепер немає.
– Звинувачуєш мене, що я батька лікував? – завівся він.
– Ні! – Вигукнула Аня. – Але ж заначки немає, у нас нічого на чорний день не відкладено.
– Але цього місяця нам же є, на що жити?
Маминих грошей вистачить не лише на випускний, а ще і їм залишиться.
– Поки що так, але…
– Ось і давай жити сьогоднішнім днем! У крайньому разі є кредитка. А наступного місяця я влаштуюсь на роботу, – він вийшов, залишивши дружину збентеженою.
Аня за ним з повчальними промовами не побігла. Звичайно, ці пів року далися Сашкові не просто, він видихнувся, втомився, вигорів, і гостро потребував хоча б на кілька днів перерви.
Щоправда, Аня тоді не уявляла, що це будуть за дні.
Три дні пролетіли в пошуках підробітків, але все повз, вона втішала себе тим, що незабаром молодший підросте і піде в садок, але до цього ще треба було якось протриматися.
Щоб сплатити кошик продуктів, Аня вирішила залізла в кредитку. Але кредитка виявилася порожня.
– Дівчино, спробуйте ще раз, – сказали на касі.
Не спрацювало, і Аня, кинувши кошик, під невдоволене бурчання побігла додому, де Сашко доглядав дітей.
Аня розуміла, що, швидше за все, і ці гроші пішли на лікування його батькові, але вона була шокована, що він її навіть не попередив.
– Сашо, ти чому не сказав, що гроші батькам віддав? Знаєш, як на мене зараз дивились у магазині? – Запитала вона.
– А це не батькам, – відповів Сашко, – Мене Сергій з Костею покликали з’їздити в Одесу, тож я за свою путівку заплатив.
Вона не могла в це повірити.
– Вухам своїм не вірю, – сказала Аня, сідаючи, бо ноги її вже не тримали. – Ти путівку купив? У кредит? Коли в тебе немає роботи, у нас вдома шаром покоти, а до наступного місяця, в якому ти, можливо, отримаєш зарплату, ще треба якось дотягнути? Сашко? Та тут орати треба, а не…
– І я про те саме! – Він намагався її заспокоїти. – Ань, у мене за вісім місяців було три вільні дні. Я вичавлений, як лимон. Як я зараз піду працювати?
– Мене турнуть за тиждень. Тому я й погодився поїхати. Я відпочину, перезавантажусь і повернуся назад вже свіженьким, і одразу – на роботу. Отримаю там аванс, тож гроші наступного місяця у нас будуть.
– Але ж роботу ще знайти треба… – Ані здавалося, що це не її голос.
– Знайду. Справ на пару днів, ось повернуся – і відразу знайду.
– І гроші ти з кредитки взяв…
– Із зарплати одразу почну закривати. У мене все розраховано.
Відмовити його не вдалося. Аня виявилася не дуже вмілим перемовником. Сашко поїхав відпочивати, а вона, з двома дітьми та порожнім холодильником, залишилася вдома – думати, як дожити до кінця місяця. Це, якщо за місяць буде зарплата.
Мама її сказала фірмове:
– Зрозуміло.
Аня навіть не могла на це заперечити.
Коли мама Сашка зателефонувала, та запропонувала привезти до них онуків на день, вона стала на бік сина:
– Ань, так, Сашко поспішив, може, з цією поїздкою, але загалом він має рацію. Він у вас зараз єдиний годувальник, йому відпочинок потрібен, бо він цього всього не витримає!
Думка родичів поділилася. І тільки Аня не розуміла, що їй відчувати, та, дякувати Богу, домовилася про підробіток.
Вона гнала від себе погані думки, але вони наринали знову і знову. Ну так, Сашко втомився, а вона значить, відпочиває день і ніч, – яка нахрін втома?
Хіба їй потрібно про дітей дбати, думати, чим їх годувати, будинок вести, – це ж така нісенітниця, хіба це робота? Вона все частіше почала замислюватися, – а чи потрібен їй такий шлюб? Швидше за все, мати мала рацію…
Можливо, хтось дасть слушну пораду? Як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої слушні думки в коментарях!
