Я одружена, зараз чекаю на третю дитину. Живемо ми у квартирі моєї тітки. Вона десять років тому поїхала до сина в інше місто, він в аварію потрапив, вона доглядала.
Вони хотіли продавати там житло, перевозити її сина сюди. Але тітка знайшла там собі чоловіка, тож вирішила залишитись.
Тітка сина на ноги поставила, він має інвалідність, але працює. Сама заміж вийшла, живе із чоловіком.
Її тішить, що ми живемо у неї у квартирі. Повертатись вона поки не планує, квартиру тут продавати, там купувати – не хоче.
Сплачуємо ми за квартиру нижче за ринкову ціну, зате живемо вже десять років, жодних проблем від нас немає.
Комунальні рахунки вчасно сплачуємо, гроші за оренду день у день переказуємо, із сусідами маємо приятельські стосунки.
Тітка вже років шість навіть не приїжджала. А здавала б іншим людям? Або сама їздила б, а шлях неблизький, або просила б когось.
Ще з квартирантами завжди проблеми! Знаю, про що говорю, сама житло здаю.
Моя квартира знаходиться у селищі, де я росла. Це спадок від тата. Селище гарне, але я там не хочу жити. Вузьких фахівців немає, школа далеко від будинку.
Їздити в місто далеко, якщо автобусом, то година. Будинок добрий, квартира двокімнатна. За ці десять років, яких тільки квартирантів не було.
І втікали, і виносили, і свинячили. Півтора року тому, заїхала пара, живуть спокійно, натішитися не можу.
Ми з чоловіком живемо особняком. Діти, робота, підробітки в обох. Ми друзів, буває, роками не бачимо.
Можна сказати, що найближчими людьми для нас стали наш перукар, мій майстер манікюру, та педіатр дітей. Саме цих людей ми бачимо найчастіше.
Про себе не розповідаємо, навіть якщо в житті чорна смуга, кажемо, що все гаразд. Якщо смуга біла, то також все добре.
Новин у нас немає, живемо звичайним життям, звичайних людей. Чоловік мовчун, я мовчун, гостей не любимо, самі не ходимо, бо часу та бажання немає.
З грошима проблем немає, допомоги не отримуємо, третю дитину мати не боїмося.
У чоловіка є сестра. Ми бачилися з нею кілька разів. Вона — остання людина, кому б я стала доповідати, що я в положенні. Навіть не знаю, звідки вона дізналася. Фото з животом у соцмережах я не публікувала.
Почала вона чоловікові писати, навчити його вирішила. Дуже турбувало її питання: навіщо ми плодимо злидні? Звісно, вона не так сказала, завуалювала!
Причому, цікавилася так активно, ніби вона наших дітей годує, а ми з чоловіком постійно стоїмо на її порозі з простягнутими руками.
Написала вона, що даремно ми за третім пішли, житла свого немає, живемо у квартирі рідні, куди нам третій, на що будемо жити.
Себе, як приклад навела: другого хотіла, але тоді жити будуть тяжко. А ми за третім пішли!
Розпинатися, що житло є і можливість гарно їсти, також є, чоловік не став. Як їй на думку спала така нісенітниця, що якщо вона не має можливості утримувати навіть другу дитину, то всі сім’ї такі?
У нас матеріальне становище в порядку! Він відповів, що це не її справа. Але сестра заявила, що просто хвилюється.
Як ми з чоловіком ні до кого не ліземо, так і сестра сиділа тихо, і не висувалася. А тут захвилювалась якогось дідька!
Усією інформацією не володіє, а вдає, що хвилюється, хоча наше життя, не її турбота. Ніс вирішила сунути, загорнувшись у простирадло добрих намірів.
Нам, звісно можна поїхати до селища. У нас навіть без продажу квартири є гроші на перший внесок. Можна продати там квартиру, але в селищі ціни на житло трохи нижче за ціни у місті.
Іпотеку ми платили б нормально. Але навіщо? Нам тут зручно! Садок поряд, школа поряд, тітка мені та дітям зробила постійну реєстрацію.
Машину нову хочемо купувати, щоб діти втрьох могли вільно розташуватися, у нашій теперішній це буде проблематично.
Купівля проблем не доставить! Але ж ні, кожному, хто хвилюється, краще знати, як ми живемо і, чи потрібна нам ще одна дитина! Бісить така дурня!
Не знаю, чому вона мене так розлютила! Навіть, якщо я щось про когось чую, мені й на думку не спаде дзвонити, писати, та висловлювати свою думку.
Нормальним людям начхати на те, що думають інші. Їй зайнятися нема чим? Чи їй потрібна була інформація, щоб у розмовах з кимось розповідати про нашу родину, яка розмножується в чужому житлі?
Чому сестра посудила по собі, та почала хвилюватися? Можна було зателефонувати, поставити їй ці питання, але навіщо?
У неї своє життя, у нас своє! Я до неї лізти не хочу! Чому вона не може дотримуватись такої ж думки? Як ви вважаєте?
