Я дуже люблю свою маму. Вона завжди була дбайлива зі мною, і я була впевнена, що вона стане найкращою бабусею. Але, мабуть, такою вона буде лише для дітей моєї сестри.
Кілька тижнів тому ми з мамою посварилися. За її словами, мені потрібно допомагати їй із племінницями, а зі своїми дітьми слід почекати. Так, не такої реакції я очікувала після першого та такого довгоочікуваного УЗД.
Я, звісно, розумію, що у нас у сім’ї все непросто. Але багато в чому це – мамина заслуга.
У мене є молодша сестра. Так сталося, що у школі вона залетіла. Батьком був однокласник, який, звісно, жодної відповідальності брати не хотів. Батьки дуже швидко його «прилаштували» до своїх родичів за кордон. Сестра теж не дуже горіла бажанням ставати матір’ю. Все йшло до аборту.
Натомість наша мама наполягла на тому, щоб сестра залишила дитину. Вона боялася, що дочка стане безплідною і різко стала вірити в бога, весь час повторювала, що аборт – це гріх. До того ж мама вирішила, що діти мою сестричку зроблять мудрішою і стриманішою. Даремно вона на це сподівалася.
Через дев’ять місяців я стала тіткою чарівних дівчаток-двійнят. Ось тільки материнський інстинкт у моєї сестри так і не прокинувся. Вона продовжила навчання, а новоспечена бабуся засіла вдома у декретній відпустці. Ну, що ж, чого хотіла, те й отримала.
З дітьми на той час допомагали дві прабабусі. Я закінчила університет, вже працювала і збиралася заміж. Загалом жили ми скромно, але добре. Я купувала племінницям продукти, сукні, іграшки. Мені було в радість балувати цих дівчат. Мама чекала, коли сестра закінчить школу, щоби вийти на роботу.
– Ось, підуть дівчатка до садка, стане легше.
Ех, і тут мама схибила. Сестричка, як тільки закінчила школу, поїхала у Європу. Вона написала нам прощальний лист: «Не шукайте, мені ці діти тільки в тягар. Це мама хотіла стати бабусею. Ось тепер нехай і виховує їх сама. Мені таке життя ненависне. Краще вже не жити!».
Після такого одкровення мама, звісно, була розчавлена. Вона сподівалася, що сестра подорослішає, одумається і візьме на себе відповідальність за малюків. Але навіщо це їй? Все життя інші люди ухвалювали рішення за неї. Ось і цього разу вона подумала: «А навіщо морочитися?» і поїхала влаштовувати особисте життя в іншій країні, якомога далі від набридливого життя.
Нині дівчаткам по п’ять років. З ними сидить прабабуся. Благо, вона у нас – бадьора бабуся. Моя мати вийшла на роботу. Я їй регулярно допомагаю із грошима. Племінниці підросли, незабаром підуть до школи. А про сестру нічого не чути.
За цей час ми з моїм хлопцем заробили трохи грошей, почали відкладати, разом відпочивати. Нарешті зіграли скромне, але миле весілля. Його батьки зробили нам розкішний весільний подарунок – свою квартиру. Звичайно, вона потребувала ремонту, але своє житло – це чудовий фундамент для молодої родини.
За кілька років ми привели квартиру до ладу. Дедалі частіше з чоловіком почали розмовляти про дітей. Але чомусь спроби зачаття не призводили до позитивного результату. Лікарі лише руками розводили: «У вас обох все гаразд. Спробуйте ще».
І ось, одного ранку я відчула підступну нудоту. Не вірячи своїм здогадкам, зробила тест, а через три місяці – перше УЗД. Тільки після цього я вирішила поділитись з мамою гарною новиною. Я купила коробку цукерок, букет квітів, іграшки племінницям і вирушила до неї разом із першим фото майбутньої дитини. От тільки реакція у мами виявилася несподіваною.
– Що за свято у нас?
– Мамо, привітай мене! У тебе скоро з’явиться ще один онук чи внучка!
Але посміхатися мама одразу перестала.
– Сподіваюся, термін ще невеликий? Аборт встигнеш зробити?
– Мамо, ти чого? Ми цілий рік із Борисом планували дітей, і нічого не виходило! Який аборт? Мені скоро 30 років!
– Ти зараз займешся своїм малюком, мені допомагати перестанеш! Не будь такою ж егоїсткою, як твоя сестра!
Продовжувати розмову в такому тоні не було сенсу. Я вискочила надвір і подзвонила чоловікові. Він тут же приїхав і забрав мене додому.
Наступного дня задзвонив телефон. Мама. Я взяла слухавку, думаючи, що вона вирішила просити вибачення. Так, вона перепрошувала за те, що була різкою зі мною, але все одно попросила зробити аборт.
Чоловік у цей час був поруч. Він узяв телефон і пішов до іншої кімнати. Не знаю, що він сказав моїй мамі, але більше вона не дзвонить і не приходить.
Мені дуже прикро і за себе, і за свого майбутнього малюка. Чому моя мати вирішила, що вона може керувати життям інших людей? Якби вона дозволила сестрі зробити те чого вона так хотіла, то зараз раділа б появі онуків, а у сестри, мабуть, інакше склалося життя.
Я для себе вирішила: якщо мама не змінить своїх стосунків, я навіть знайомити її зі своїми дітьми не стану. У неї вже є дві онуки. Мабуть, цього достатньо.
