Мені 30, є син 8 років від єдиного і останнього шлюбу, своя квартирка невелика, стабільна робота, посада вище, ніж “в середньому по лікарні”. У розлученні 5 років.
А ще є коханець Діма. Дімі 44, син 9 років живе з ним. Ми познайомилися, коли у нього була ще й неофіційна дружина, мати сина. Цієї зими вони розійшлися, вона чіплялася з причини повної матеріальної залежності.
Спимо і спілкуємося з Дімою ми року 2. Спочатку не було і слів від нього про можливість розлучення з дружиною, потім він ніби як до мене причепився, ми бачилися раз в тиждень, проводили разом ніч, і цілими днями тріщали по телефону. Моя корона періодично робила бамс і я “йшла назавжди” рази два. Він перші дні не оголошувався, потім починав дзвонити і писати про велике кохання. Я думала, що він зі мною від нудьги, заради нових відчуттів, ну і плюс одна сфера роботи. Дуже сумувала і в підсумку ми знову зустрічалися.
Взимку мене як то різко осяяло, що бути коханкою одруженого огидно, десь взялася рішучість і сила волі і я пішла. Місяць він не оголошувався, потім написав, що він тепер один і нам треба поговорити. Я на хвилі радості вирішила – ось воно щастя, нарешті, більше нічого і не потрібно, заміж же я не хочу, дітей теж.
Поговорили, він сказав що про спільне життя поки мови бути не може, тому що все ще не просто і тп. А виноград то зелений, мені ж типу і не треба. Стали зустрічатися далі. По суті нічого не змінилося, ми так само бачилися в один з вихідних, коли мій син у бабусь, а його з матір’ю. Так само спілкувалися.
Як то раз я зайшла в його ноутбук, знайшла там відвідування сайту знайомств, без листувань, дивився анкети. Таке відчуття, що будинок впав мені на голову, я, виявляється, так старанно ховала від себе його охолодження. Сили волі розвернутися і піти в ту ж секунду мені звичайно не вистачило, витягувала пояснення, самої від себе огидно тепер. Через тиждень знову накрило, як же так, я ж зовсім не потрібна. Настрій був рішучим, змінила номер телефону, переналаштувати всі меседжери на новий номер, заблокувала в електронній пошті. Знову місяць його не було. Потім зареєструвався в соцмережі де я була, став там додаватися, писати, я заблокувала.
У будинку так і не з’являвся. Через час став писати смски з банк-онлайном, перекладав гроші і писав до переведення повідомлення. Було забавно. Болю на той час вже не відчувала, трохи повернулася самоповага. Через кілька днів його таких повідомлень вийшла з ним на розмову, нея подобається це, адже знайшла сили йти в іншу сторону, навіщо знову потяглася до нього … Він говорив, як любить, яка я жорстка, раз так можу разом закінчити і відмовитися від нього, як потрібна, як не вистачає, все це навзрид. Чоловічі сльози мене зворушили звичайно, я вважала себе принцесою, думала може нарешті і я йому потрібна так само, як він мені. Але ні. На той час я вже зрозуміла що хочу бути поруч з ним завжди, заміж, може навіть дитину, але ніхто не кличе! Я тільки жінка на вихідний день.
Влітку допоміг з ремонтом в моїй квартирі, але в розмовах проскакувало – ось через рік можна зробити це, і ось це, а через два ось це і це. Тобто планів на мене немає. Живемо ми в 100 км. Як то влітку ж мимохідь сказав, що треба б як то дітей познайомити. Але так все і в повітрі залишилося, я не піднімала тему.
Тиждень тому я дізналася, що вагітна. Були разом тоді, показала тест йому, пішла в трансі на балкон свіжим повітрям подихати. Він прийшов, каже – і че робити далі будемо, я говорю – дізнаюся на тижні, де що можна зробити. Він раніше говорив, що дітей більше не хоче, років вже не мало і тп. Зрозуміло, що просто від мене не хоче.
Пропонувати залишити я не стала, було видно його полегшення, від того що я не заговорила про “щасливу родину” з реклами йогуртів.
У п’ятницю була на прийомі, вагітність підтвердилася, завтра йду робити зрив медикаментозно. Почуваюся жахливо.
Розумію, що значу для нього мало, незважаючи на гарні слова, ласку і турботу в дрібницях. Не хочу далі бути в с*кс-онлі. Однією залишатися страшно. У своїй короні переможниці думала, що можу стати важливою для нього, ну і скарби – що оцінить. Загалом повний набір психзахисту. Бачу тільки один вихід – йти.
