Щоразу, коли я комусь щось розповідаю про свої хвилювання, після я дуже про це жалкую

Зараз я у шлюбі, вчора дізналася, що чоловік мені зраджує, у нас є маленька дитина. Вже близько року я перебуваю в прихованому депресивному стані, не можу нікому розповісти про свої проблеми, тому що боюся, що мене не так зрозуміють і почнуть говорити, що я несу дурню, це зовсім мені не допоможе, тому я не розмовляю ні з ким з цієї теми. Мені було дуже складно усвідомити, що чоловік зрадив мені.

Раніше пробувала поговорити з чоловіком, але нічим хорошим ця розмова не закінчилася, він сказав, що я погана мати і не можу впоратися з тарганами у своїй голові. Тому, на вигляд я звичайна людина, зі своїми заморочками, усміхаюся і тішуся незрозуміло чому, а насправді в душі темрява.

У нашому невеликому місті немає психологів, я дізнавалася. Я не знаю, що мені робити, доведеться розлучитися з чоловіком, я не відчуваю жодних емоцій, просто порожнеча.

Хоча раніше я б влаштувала скандал, плакала, а зараз просто стало все одно і це стосується не тільки його, всього що мене оточує, крім дитини.

Дні стали однаковими: дім, робота, дитина, дім. Таке відчуття наче я стала роботом.

Останнім часом мене постійно мучать безсоння та кошмари, мені стало складно виходити на вулицю. Я просто вже не можу спілкуватися з іншими людьми, тому що боюся випадково на них вивалити частину свого вантажу. Щоразу, коли я комусь щось розповідаю про свої хвилювання, після я дуже про це жалкую.

І при цьому я постійно відчуваю жахливу самотність, ніби мене взагалі ніхто не зможе зрозуміти і прийняти, від цього з кожним днем ​​все гірше і нестерпніше. Якби не малюк, я не впоралася з цим станом, думки іноді бувають різні.

Я знаю, що у всьому світі відбуваються жахливі речі і я не в найгіршому положенні для того, щоб скиглити, але від цих думок стає ще гірше, виходить я ще нікчемніша, ніж є. Як із цим можна впоратися?