– Схуднути тобі потрібно до відпустки, бо поїду до мами! – пригрозив Данило, штовхнувши ногою пухкий дорожній баул у передпокої.
– І на скільки ж мені треба схуднути, цікаво? – спитала Стефанія, притулившись плечем до одвірка.
– Хоч би на кілька розмірів! – випалив чоловік і критично оглянув її домашню кофту.
– Нам у липні в санаторій їхати! А мені з тобою на пляж вийти соромно! Я чоловік помітний, у самому соку. А ти розпливлася, як квашня!
Стефанія не одразу знайшла що сказати. Перевела дихання, потерла пальцями скроні та опустилася на лаву біля стіни.
Дванадцять років вони прожили в цій двушці, яка дісталася їй від бабусі ще до весілля. І всі дванадцять років Данило свято вірив, що ощасливив дружину однією своєю присутністю.
Харчувався він, правда, аж ніяк не святим духом. Щовечора вимагав то смажену курочку гриль із картоплею, то пишні оладки, то домашні пельмені.
А коли Стефанія після розрахунків за комп’ютером сідала повечеряти разом із ним, тільки посміювався. Мовляв, хорошої дружини має бути багато.
Зате цієї весни на благовірного немов бабця пошептала. Взяв навпіл з нею путівки на море, оновив собі літній гардероб і давай щодня шпиняти дружину.
То спідниця на ній сидить мішком, то щоки зі спини видно, то дихає вона на сходах надто галосно. І ось у середині травня закотив показовий концерт зі зборами.
– Ти чого принишкла? – насупився Данило, поправляючи комір бежевої сорочки-поло і погладжуючи власне кругле черевце.
– Думаєш, я жарти жартую?
– Думаю, що твоя обновка на пузі ось-ось трісне, – незворушно зауважила Стефанія. – Ґудзик на чесному слові тримається.
– Це в мене кістка широка та солідність! – розлютився чоловік. – Мужику в сорок дев’ять років належить мати вагу в суспільстві! А жінці належить стежити за собою, щоб чоловік на чужих не заглядався!
– Значить, до Асі Кузьмівни з’їжджаєш? – Уточнила вона.
– Саме так! – задер підборіддя Данило.
– У мами порядок та режим. Поживу в неї до липня. Нехай це буде стимулом!
Тут у передпокої задзвонив його телефон. Данило демонстративно ввімкнув гучний зв’язок. З динаміка відразу пролунав командирський голос Асі Кузьмівни:
– Даню, синку! Ти вже викликав таксі? Моє материнське серце прямо заболіло за тебе!
– Виходжу, мамуль, – лагідно озвався Данило, скоса глянувши на дружину. – Зібрав пожитки.
– Правильно зробив! – заторохтіла свекруха. – Нічого нерви мотати! Стефанія мене чує? Люба, ти на мене не ображайся, але ти себе зовсім запустила! За такого чоловіка так розповніти – це ж сором!
– Візьми себе в руки, сядь на кефір, побігай навколо будинку. Дивишся, до відпустки Даня і змінить гнів на милість!
– Чую, Асю Кузьмівно, – озвалася Стефанія. – Ви там головне Даню вівсянкою на воді годувати не забувайте. Йому для солідності корисно.
– Ти мені ще вказуй! – обурилася свекруха. – Даню, не затримуйся, я вже котлеток парових партію поставила!
Зв’язок перервався. Данило сунув телефон у кишеню штанів і витяг із барсетки складену вдвічі квитанцію з турфірми. Помахав нею перед носом дружини.
– Ось дивись! – З натиском сказав він. – Виїзд третього липня в санаторій. Два окремі місця у двомісному номері, кожне оплачено зі своєї картки! Півтора місяці тобі на виправлення.
– А як не виправлюся? – з легким примруженням спитала Стефанія.
– Прийду першого числа і особисто перевірю! – пригрозив Данило. – Влізеш у свій торішній кораловий сарафан – поїдеш зі мною на море. А якщо й надалі булки тріскатимеш – здам твоє місце і поїду один!
– Мій новий шезлонг на антресолях не чіпай, я його першого липня заберу!
– Який ти дбайливий, Даню, – похитала головою вона.
– Для твого ж блага намагаюся! – поважно заявив чоловік, підхоплюючи пухкий баул. – Тільки не надумай мені щовечора надзвонювати і плакатися! Все! Розмова закінчена!
Коли кроки чоловіка стихли на сходах, Стефанія довго сиділа на лаві передпокою. Зчепила пальці на колінах, дивлячись в одну крапку на шпалерах. Образливо було – слів немає.
Дванадцять років вона заощаджувала на собі, штопала старий плащ і брала дешевий крем, поки Данило відкладав на курорти і купував собі розкладні шезлонги з підсклянниками.
А тепер її ж у власній хаті й забракували! Ну вже ні, журитися над каструлями вона точно не стане!
Стефанія дістала з полиці шафи дерев’яну скриньку для шиття, де під мотками ниток лежав заповітний конверт із її преміями та відпускними. Перерахувала купюри – набігло чимало, на нове життя вистачить.
Вже за кілька днів Стефанія стояла біля борту міського басейну. Тренер Марія – висока худа жінка п’ятдесяти двох років зі свистком на шнурку – ганяла ранкову групу без жалю.
– Агов, у рожевій шапочці, не відлинюй! – голосно гукнула Марія, коли Стефанія повисла на бортику, переводячи подих. – Ми сюди плавати прийшли, чи як поплавець бовтатися? Працюй ногами, шановна!
– Та я до ладу не плавала років десять! – простогнала Стефанія, відпливаючи від бортика. – У мене вже плечі ниють!
– Нічого, у воді ніхто ще від радикуліту не загнувся! – пожартувала Марія і присіла навпочіпки біля краю басейну. – Чого така сердита припливла? Чоловік довів, чи що?
– Умову поставив, – зізналася Стефанія, вхопившись за борт. – Заявив, що я квашня. Сказав, якщо до липня не влізу в кораловий сарафан, він у мами жити залишиться, а на море без мене покотить!
Марія так і пирснула зі сміху. Свисток на її грудях весело підстрибнув.
– Ну і фрукт! – Захопилася тренерка. – А сам, мабуть, писаний красень? Аполлон із лисиною?
– Із залисиною та з круглим черевцем, – криво посміхнулася Стефанія. – Але твердить, що в нього кістка широка і вага у суспільстві!
– Ой, тримайте мене семеро! – розреготалася Марія. – Знаємо ми цю широку кістку зі смаженої картоплі! І що ж ти робити думаєш?
– Вже зробила, – завзято відповіла Стефанія. – Учора сходила до турфірми. Адже ми путівки окремо оплачували, кожен зі своєї карти. Ось я свою здала!
– Та гаразд?! – витріщила очі тренерка. – І гроші повернули?
– Майже всі! – зраділа Стефанія. – Тільки там один кумедний нюанс вийшов. Без моєї доплати двомісний люкс автоматично злетів!
– І куди ж твого солідного переселили? – лукаво підморгнула Марія.
– У звичайний чотиримісний чоловічий номер із зручностями на поверсі! – засміялася Стефанія. – Менеджер пропонувала зателефонувати йому та попередити, та я відмовила. Сказала, хай чоловікові буде сюрприз!
– Ну ти й даєш! – гупнула долонею по коліну Марія. – Це просто шик! А гроші куди прилаштувала?
– На вечірні курси головних кошторисників від нашого будівельного управління записалася, – сказала Стефанія.
– Начальниця давно кликала повчитися на місце пенсіонерки, та Данило вічно бухтів. Хто, мовляв, йому буде гарячі вечері до сьомої вечора подавати? А на решту, ось до тебе в басейн прийшла!
– Викинь дурницю з голови і навіть не сумнівайся! – суворо веліла Марія, підводячись на весь зріст.
– Заради штанів із залисиною гробити здоров’я – остання справа. Ми з тебе, пані, цукерку зробимо не для його санаторію, а для твоєї власної спини! – Давай ще чотири доріжки на спині, і не філонити!
З того ранку життя Стефанії закрутилося так, що сісти було ніколи. Тричі на тиждень до роботи вона плавала у Маррії, а вечорами сиділа над таблицями та кошторисами.
Курочка гриль і жирні оладки зникли зі столу, а наприкінці червня Стефанія з Марією, що погарнішала, вже сиділи на лавочці в алеї біля басейну і їли велику черешню з паперового кулька.
– Ну, краса ж! – Марія із задоволенням оглянула подругу в новому пісочному лляному костюмі. – Мінус два розміри, як із куща, стрижка стильна, русяві пасма блищать! Як на роботі?
– Сьогодні поставили старшим кошторисником! – похвалилася Стефанія, відправляючи до рота стиглу ягоду.- Зарплата тепер майже вдвічі вища за колишню. Начальниця каже, давно б так!
– А твій фрукт із широкою кісткою хоч раз з’явився за півтора місяці? – спитала Марія.
– Жодного разу навіть не зателефонував! – засміялася Стефанія. – Витримує характер. Чекає, коли я в сльозах приповзу до Асі Кузьмівни під балкон прощення просити.
– Ну-ну, – потішалася тренерка, вибираючи більшу черешню. – От в нього фізіономія витягнеться завтра ввечері! Ти його пожитки зібрала?
– Ще вчора! – махнула рукою Стефанія. – Усі антресолі та полиці у шифоньєрі розчистила. Склала його зимову дублянку і вудки в два картаті баули, зверху його ненаглядний складаний шезлонг прив’язала і біля порога виставила!
– Оце по-нашому, по-дорослому! – схвалила Марія. – Не забудь потім розповісти, як концерт пройде!
Першого липня, рівно о шостій вечора, на сходовому майданчику залунали знайомі голоси. Пролунав вимогливий дзвінок, і Стефанія, поправивши комір пісочного костюма біля трельяжу, зробила крок у передпокій.
На порозі тупцювали Данило з колишнім дорожнім баулом і Ася Кузьмівна – з яскраво нафарбованими губами, у блакитній кофті на ґудзиках та з пухким саквояжем біля ніг.
Обидва дивилися на господиню квартири, витріщивши очі.
Данило за півтора місяці у мами помітно здав. Щоки ввалилися, а та сама бежева сорочка-поло бовталася на ньому, як на городньому опудалі.
Мабуть, мамина парова дієта і прополювання дачних грядок далися йому не просто.
– Стефанія? – видавив із себе чоловік, нервово ковтнувши. – Це… це ти?
– Я, Данило, привіт, – привітно посміхнулася вона, не відходячи від взуттєвого стелажу. – І вам не хворіти, Асю Кузьмівно.
– Матір божа! – обімліла свекруха, притискаючи до грудей лаковий рідікюль. – Ти що це зі своїм волоссям зробила, люба? І звідки такий костюмчик взявся?
– У магазині взявся, Ася Кузьмівно, – без пафосу відповіла Стефанія. – За свої кревні.
Данило тим часом схаменувся. Оглянув струнку талію дружини, її підтягнуту шию, свіжий рум’янець і раптом розплився в задоволеній усмішці.
– Ну от! – повчально простягнув він, піднімаючи палець до стелі. – Бачиш, мамуль, як мій виховний метод спрацював!
– А ти сперечалася, що вона не схудне! Адже привела себе у форму, як мила! І постриглася, і вирядилася до мого повернення!
– Так, постаралася невістка, похвально, – через губу буркнула Ася Кузьмівна і спробувала протиснутися із саквояжем усередину.
– Ну, чого стоїш стовпом у отворі? Пропускай у будинок, ми з дороги притомилися! Чим у тебе там із кухні тягне? Запеченою рибою? Даня після моєї вівсянки зголоднів, мечі на стіл!
Стефанія не зрушила ні на сантиметр, перегороджуючи їм дорогу до кімнати.
– Стривайте, – глузливо сказала вона. – А чого це ви обоє з баулами завітали? Ася Кузьмівно, ви теж до мене перебираєтесь?
Свекруха зам’ялася, перезирнулась із сином і раптом пішла в атаку:
– А що тут такого, люба?! Ми з Данею вважали, що ти не схуднеш! Він погрожував тебе не брати, якщо ти в кораловий сарафан не влізеш!
– І тому ви приїхали із саквояжем? – Уточнила Стефанія.
– Звичайно! – заторохтіла Ася Кузьмівна. – Не пропадати ж путівці в санаторій! Я купила панамку, і купальник у сусідки позичила!
– У мене суглоби ниють, мені морське повітря необхідне, а ти молода, могла б і вдома посидіти!
– Ось, де собака заритий! – засміялася Стефанія. – Тобто, ви півтора місяці чекали, щоб замість мене на море поїхати?
– Ну, якщо ти схудла, то так і бути – візьмемо тебе з собою, тільки за мамину розкладачку в номері ти зі своїх відпускних доплатиш! – великодушно махнув рукою Данило.
– Ти ж у нас ощадлива жінка! У тебе в шафі під нитками конверт із відпускними лежав, я чудово пам’ятаю!
– Як ви все добре розписали, – похитала головою Стефанія. – Тільки ось невдача, Даню. Конверт у скриньці порожній.
– Як це порожній?! – верещала Ася Кузьмівна. – Куди ти гроші спустила, вертихвостко?! На вбрання свої пісочні розтратила?!
– На справу пустила, – охоче пояснила Стефанія. – Відучилася на вечірніх курсах і стала старшим кошторисником. Взяла абонемент у басейн.
– А свою половину путівки я ще в середині травня здала назад у турфірму і всі гроші на карту повернула!
У Данила відвисла щелепа. Вся його важлива солідність злетіла з миттєво.
– Як… здала?! – задихнувся він. – А як же наш двомісний номер? А на що мама поїде? У мене в барсетці тільки на потяг та дрібні витрати!
– А двомісного номера в тебе більше нема, – з легкою посмішкою сказала Стефанія.
– Раз я свою половину скасувала, тебе перевели до загального чоловічого номера на чотирьох із душем наприкінці поверху. Так що мамину розкладачку доведеться ставити прямо між трьома чужими мужиками!
– Що-о-о?! – заголосила Ася Кузьмівна, хапаючись за щоки. – У чоловічий номер?! Даню, та як же вона сміє?!
– А це вже не мій сум, – твердо сказала Стефанія. – Ти ж сам погрожував залишитись у мами, Данило? Ось і залишайся! До речі, щоб ти двічі ноги не бив, я твої пожитки заздалегідь запакувала.
Вона зробила крок до стіни, підхопила два пухкі картаті баули з його дублянкою, вудками і прив’язаним зверху складним шезлонгом і виставила все це багатство прямо до його черевиків.
– Ти у своєму розумі?! – заметушився Данило, хапаючись за шезлонг. – Який ще переїзд до мами? Я ж тебе просто хотів виховати, для стимулу! Та кому ти потрібна в сорок сім років, крім мене?
– Собі самій я дуже потрібна! – Викарбувала Стефанія.
– А виховуватимеш тепер Асю Кузьмівну на її огіркових грядках. Ключі твої он на полиці біля дзеркала лежали, я їх у кишеню дублянки не перекладала – так що бувай, курортнику!
– Даню, та вона ж знущається з нас! – заголосила свекруха, задкуючи до сходів. – Скажи їй, як чоловік! Стукни кулаком!
– По своєму шезлонгу нехай стукає, Ася Кузьмівно, – порадила Стефанія і ступила назад у квартиру.- Щасливо відпочити у загальному номері!
Зі сходового майданчика ще з хвилину долинали обурені крики свекрухи і гуркіт вудок, що розсипалися, а потім на поверсі загув ліфт, відвозячи невдалих відпускників вниз.
Стефанія підійшла до вікна в кімнаті, з усмішкою відчинила стулку назустріч теплому липневому вітерцю і дістала з вазочки стиглу черешню.
До серпня Данило так нікуди і не з’їздив – усі його відпускні заощадження Ася Кузьмівна витратила на купівлю гною та теплиці для дачі.
Сусідки по кооперативу потім зі сміхом розповідали, як він щовихідних понуро копає лопатою грядки у своєму модному поло, сидить на складному пляжному шезлонгу біля компостної купи і скаржиться горобцям на підступність дружини.
А Стефанія з нової зарплати старшого кошторисника взяла путівку в чудовий приморський готель і полетіла туди разом із тренеркою Марією – плавати на своє задоволення і ласувати соковитими персиками на веранді.
Як кажуть, – за що боровся, недолугий…