Артем пішов до іншої панянки, коли нашому Андрійку виповнилося три рочки. Коли я народжувала нашого первістка, вони вже були знайомі. Ось така картина, всі про все знають, але ніхто нічого не говорить.
Я зараз шкодую, що не поговорила тоді прямо. Наступні роки сильно повпливали на мене. Постійне життя у підозрах і страхах, різні події, що тільки підтверджували невірність чоловіка. Він попоосив розлучення після третього дня народження малюка.
Звичайно, я була проти. Я роблю свою частину роботи, нехай і він робить свою. Нехай вчиться бути чоловіком! Бути батьком! Бо син уже є і ми не діти, маємо бути відповідальними. Але Артем не погодився зі мною, відбулося принизливе судове засідання по нашому розлученню.
Ту жінку я ненавиджу усім серцем. Я змогла відновити спілкування з колишнім чоловіком, відпустити образи. Ми налагодили його участь у житті сина. І тепер я починаю думати, що це взагалі не його провина, а її. Чого вона там вичікувала роками, невже не могла побудувати стосунки із вільним хлопцем і лишити нашу родину у спокої?
Згодом, з’явилися нові “подарунки” від неї. Вона почала будувати якісь плани, щоб зменшити час спілкування чоловіка з сином. Він міг раптово подзвонити і сказати, що везе Андрійка додому, бо його вже чекають. І, замість запланованого дня, провести із ним лише годину.
Потім зірвалася наша спільна поїздка на море. Мені важко самій з малюком, тому я просила, щоб ми полетіли разом. Десь він із сином побуде, а я відпочину, десь навпаки. Але закінчилося все пропозицією оплатити санаторій в Одесі.
Та панянка заборонила витрачати гроші на закордонну поїздку, бо вони працюють двоє і бюджет сіймейний спільний. А якщо він кудись поїде на відпочинок із колишньою, то пообіцяла взагалі влаштувати розлучення. А він каже, що другого розлучення в житті просто не переживе.
Ось так своїми хитрими лапками вона відібрала у мене заплановану сонячну Туреччину із чоловіком, а замість того була пропозиція якогось дешевого санаторію. Щоб я не сказала, що батько дитині не може забезпечити море.
З початком війни він з новою дружиною зі столиці виїхав. Живуть у невеличкому містечку на Заході. Я ж орендувати щось інше нам не можу, квартира власна, тож ми сидимо тут. Останній тиждень світла немає по 4-8 годин на день. Уявіть мій страх за сина, ми вже потроху замерзаємо, але ж це ще навіть не зима.
Я говорила з Артемом, спитала яке рішення він бачить? Мої батьки в окупації і до них ми звичайно, що не поїдемо. Артем довго рахував, але сказав, що орендувати щось ще і нам не зможе, він зовсім не мільйонер.
Тоді я спитала чи не забере він малого до себе на якийсь час? Можна взяти відпустку, побути тиждень вдох, можливо тут все якось налагодиться.
Артем спочатку дуже зрадів. Він і за сином скучив, і звичайно, що йому дуже за Андрійка неспокійно. Він купив квиток на потяг, а я збирала дитині речі.
Але цій поїздці не судилося статися. Нова дружина категорично проти. А від того, що він уже взяв відпустку, вона почала вимагати відпочинок. Тому вони поїдуть у гори, а я з сином залишатимусь в Києві без світла, тепла і надії. Ось така вона гнила людина!
