– Слухай, Насте, я не збираюся допомагати грошима тим, хто живе шикарніше за мене! – Батькам треба допомагати, якщо вони потребують, а наші з курортів не вилазять

– На подарунок батькам знову скидаюся тільки я! Шикарно! Дякую, родичі!

– Настя, що ти робиш із мухи слона? Подаруємо ми щось, як кажуть у рекламі, “за доступною ціною”. Скинемося на бюджетний подарунок.

– На грошове дерево? На жабку, що приносить удачу? Чи цього разу ти та Катя підете до кінця і презентуєте мамі з татом віршик свого твору?

– Коли ми таке дарували?

– Якби не я, ви завжди б таке дарували! Бо батьки для вас нічого не означають…

Мама любила подзвонити ближче до півночі й спантеличити:

– Максе, треба викупити татові ліки.

– Об одинадцятій ночі? До завтра воно не зачекає?

– Це для серця! Вони закінчилися, а татові без них не обійтися.

– Прямо скінчилися?

– Повністю.

– Ви дивилися на порожню пачку і не додумалися замовити ще? Раніше, а не впритул!

– Ці ліки не продаються в нашій аптеці, за ними треба їхати на Борщагівку, там є, ми замовили.

– Тож ви дотягли до останнього?

– Поїдеш чи ні?

– Мамо, мені на роботу о шостій!

За ліками Максим не поїхав.

Каті навіть не пропонувалося. Катю берегти треба.

Натомість поїхала Настя.

Їй вставати ще раніше, у неї потяг о пів на шосту, але, коли мама сказала, що в них замовлення, Настя помчала до цілодобової аптеки на Борщагівку. Чому не можна сказати вдень? Тому що мамі було ліньки.

– Ви б мене хоч о дев’ятій відправили, але не об одинадцятій, – Настя привезла кульок з ліками.

– Не супереч матері. Сказала об одинадцятій, отже, так треба було.

– Вибач…

Якщо щось потрібно, будь-коли й в будь-якому місці, то звертаються до Насті. Вона поступлива, вона не відмовить. Приблизно так само з нею чинили й друзі, і колеги.

Хто підмінить співробітника, який із похмілля не вийшов на роботу? Настя. Вихідний – не вихідний, а додатковий день на ногах за прилавком.

У них і без того брак персоналу, недобір, а ще дехто понадився прогулювати й не попереджати заздалегідь. Але їх не звільняють, бо тоді працювати взагалі не буде кому.

Безвідмовна Настя завжди допоможе.

Хто відвезе друзів на шашлики, на які її навіть не запросили, і потім ще забере? Настя. Послуга “тверезий водій”.

Їй, природно, залишать шампур шашлику і вигадають відмовку, начебто, “ми не думали, що ти любиш сидіти на природі”. Сидіти на природі не любить, а возити їх туди, звісно, ​​любить.

Щоб встигнути на потяг, Настя не лягала сьогодні.

Приїхала від батьків у свою орендовану квартиру, вмилася, поспіхом розчухала розтріпане волосся, трохи подрімала, сидячи в коридорі на стійці із взуттям, і одразу – на потяг.

Погано, що й там відіспатися не вийшло, адже їхати лише чотири години, дві з яких Настя друкувала звіт за колегу, що захворів. Захворілий колега обіцяв їй навіть магнітик за це привезти.

Після повернення додому Настя згадала, що незабаром у батьків річниця весілля.

З цього приводу вона й зателефонувала братові із сестрою.

– Що ми даруємо батькам цього року? – З наїздом запитала вона, – Якщо я це питання не підійму, ви ж ніколи не згадаєте.

– Ми пам’ятаємо, просто ти щороку влазиш зі своїм креативом ще до того, як ми встигнемо подумати про подарунки, – відповіла Катя.

Катя принципово у цих дебатах участі не брала.

Що вирішать, те вирішать.

Потім вона гроші скине гіперактивній сестриці – і розумничка.

Але суми щось стають непіднімними.

– То які ваші пропозиції?

– Я подарую мультиварку, – сказав Макс.

– Я – відеореєстратор для машини, – визначилася Катя, яка металася між реєстратором та набором рушників.

– Мультиварка, реєстратор… – Настю перекосило, – Дрібно це все. Мама мені сказала, що хоче провести новорічні свята там, де немає снігу та де тепло. Пропоную скинутися на путівки. Хто “за”?

Катя з Максимом переглянулись.

– Чудово, одноголосно!

– Стояти! – Сказав Макс. – Хто тобі дав такі повноваження? Не вирішуй, будь ласка, за нас! Моє прізвище не Рокфеллер.

Я сам не відмовився б провести новорічні свята там, де тепло та немає снігу! Але невеличка проблемка: у мене немає коштів на це!

– Як і в мене, – приєдналася Катя.

– На подарунок батькам знову скидаюся тільки я!

У Насті було таке почуття, ніби її зрадили. Знову вона одна за всіх! Брат із сестрою без жалю відповіли “ні” і забули про ту розмову, ніби її й не було.

Настя навіть на компроміс згодна була: відправити батьків кудись ближче та дешевше, хоча б на сам Новий рік на зимовий курорт в Карпати. Мама не дуже задоволена, вона хотіла до моря, але хоч не вдома нудьгувати. Тож вони дали добро.

Але Макс із Катею навіть по п’ять тисяч виділити відмовилися.

– Батькам треба допомагати! – сказала Настя братові.

– Слухай, Насте, я не збираюся допомагати грошима тим, хто живе шикарніше за мене! У мене є іпотека.

– Але…

– Батькам треба допомагати, якщо вони потребують, а наші з курортів не вилазять. Вони мають квартиру.

– У них заощадження, і ще вони дідусеву квартиру здають. Я до кінця місяця вже шукаю де позичити, а вони гроші відкладають. Настю, прокинься вже!

– Дивно, які ви невдячні виросли. Батьки вам давали усе! Тобі та Каті! Ви у нас найулюбленіші, найбажаніші, найздібніші.

– Вам і освіту оплачували, щоб ви дипломованими фахівцями стали, а мене до технікуму відправили, тому що “бездарна”.

Але зараз, коли ми подорослішали, і коли батьки постаріли, чомусь саме я танцюю навколо них, дбаю, допомагаю, за їхніми дорученнями бігаю, а ви самоусуваєтеся – ні, не можу, не можу.

– А чи не в цьому сенс, Насте? Тебе батьки завжди любили менше, і ти досі намагаєшся вислужитися, щоб заслужити їхню любов, – відповів Максим, – ще й нас втягуєш.

– Дорогі поїздки, біганина за їхніми дорученнями… Сама дівчинка на побігеньках, і з нас таких самих намагаєшся зробити.

– Зрозумій уже, що неможливо заслужити любов. З якоїсь невідомої мені причини батьки любили тебе менше. Прийми це і припини бути у них на короткому повідцю. Нас не втягуй!

Не всі образи забуваються. Образа з освітою не забулася.

Каті з Максимом батьки подарували навчання в університетах, а її обділили.

І вона робить буквально все, щоб довести батькам, як вони помилялися в ній.

Макс ходив похмурий. Хоч Настя й знатно псує їм життя зі своїми шикарними подарунками та непотрібними нікому ідеями, але йому соромно за те, що сказав їй, що батьки любили її менше.

– Що такий похмурий? – Запитала дружина.

– З Настею подряпалися. Не думаю, що вона після цього захоче зі мною розмовляти й взагалі вважати мене братом.

– Так? Коли подряпалися?

– Днями.

– Хм, а вона сьогодні забігала до нас, поки тебе не було. Така весела, про тебе добре відгукувалася, зовсім не видно, що вона сердиться. Може, забулося?

– Забігала? Дивно. На мої дзвінки вона не відповіла, а до тебе приходила?

– Блін, я забула тобі сказати, що п’ять тисяч їй віддала. Настя сказала, що ви на щось скидаєтеся… Я віддала.

– Марино!!

Настя не відпиралася. Відповіла все те ж, що батькам треба допомагати, і це жахливо несправедливо, що допомагає тільки вона одна.

Нехай і улюблені дітки на путівки скидаються, потурбуються хоч раз. Повертати гроші категорично відмовилася, бо вони витрачені на слушний подарунок для тих, хто чомусь свою любов розподілив між дітьми не порівну.

Можливо і слушно міркують брат із сестрою? А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.