За кілька днів до цієї п’ятниці істини сталося ось що… Інна зустріла заплакану вчительку на пенсії.
Тітка Таня була сусідкою Інни й за сумісництвом найкращою подругою її мами. Колись літня жінка працювала вчителем. Але тепер змушена була підробляти консьєржем.
А що робити? Дочка виховувала сама двох онуків. Треба було допомагати.
Тітка Таня й розповіла Інні, як принизливо Юлія з нею поводилася. Навіть підмовляла інших мешканців позбутися тітки Тані. Так і казала:
— Обличчя в тебе занадто розумна… Не подобаєшся ти мені. Напевно, думаєш про людей усякі гидоти. Мені інтуїція підказує.
Почалося все з того, що Юлія запропонувала тітці Тані підробіток — домашньою робітницею раз на тиждень. Тоді вона розмовляла по-людськи. І хоча оплату запропонувала невелику, тітка Таня погодилася.
А після першого ж прибирання Юлія вигнала її з ганьбою. Горланила на сходах, що та злодійка і поцупила золоті прикраси. Погрожувала подати заяву в поліцію.
— І вірять же люди… Я втрачу цю роботу. А де іншу знайдеш? Але хто ж знав, що вона мене зненавиділа і вирішила підставити? Навіть дивно. Ця Юля мене навіть не знає… — бідкалася тітка Таня.
— Тітко Таню, не треба так перейматися. Скільки вона вам не заплатила? — Коли літня жінка назвала суму, Інна дістала її з гаманця і вручила.
— Ну що ти, так не можна… Платиш за чужі помилки! — зніяковіла літня жінка.
— Повірте, Юля мені все компенсує, — сказала Інна.
— Якщо нічого не вийде, гроші я поверну… — тітка Таня навіть почервоніла від сорому.
Вона розуміла, що не повинна брати ці гроші. Але менший онук взимку ходив у літніх кросівках. І постійно застуджувався…
Інна виринула зі спогадів і знову повернулася до п’ятниці та її подій.
«І все-таки — яка ж мерзотниця ця Юля! Забирає останні копійки й шматок хліба у бідних і нещасних людей, які ледь заробляють на життя. Ще й принижує!» — обурюючись, думала Інна.
Вона вже тиждень працювала консьєржем замість тітки Тані. І дізналася, що Юля ображала й попередніх консьєржів. Тому вони так швидко й мінялися.
«Але навіщо це? Начебто молода й ефектна, хоч і хамка. Прямо якась консьєржна маніячка!» — дивувалася Інна. Вона не могла знайти відповіді на питання навіщо.
Тому вона й затіяла ту чубанину в під’їзді. Дочекалася, доки Юля почне сварити її через надуманий привід. І сказала:
— А ти хто взагалі така, щоб мені зауваження робити?
Інна ніколи ні з ким так грубо не розмовляла. Але тут треба було відновити справедливість.
— Та я… Ти знаєш, хто я взагалі? Тебе звільнять! А потім я тебе знайду! Не сховаєшся… — Юлія завелася з півоберта.
Накинулася на неї. І впала.
Потім зі здивованим виглядом сиділа в калюжі з перекинутого відра, яке Інна залишила, звісно, навмисно.
— Ти мене знайдеш? А я тебе… Думаєш, ніхто не знає, що ти зустрічаєшся з двома чоловіками сусідок по під’їзду одночасно? Працювати не пробувала? Від сім’ї гроші відриваєш! — Взагалі-то Інна не була впевнена, що це не плітки.
І просто вирішила взяти грубіянку на переляк.
— Слухай, я тобі грошей дам… Ти тільки нікому… Прошу тебе! Думаєш, мені легко? Чоловік кинув. Діти в матері в селі. Їх годувати треба. А грошей не вистачає. Ось я й винаймаю квартиру. Удаю багату примхливу екзотичну пані. Заможні таких люблять… — розплакалася Юлія.
Нахабство моментально злетіло з неї. Інні навіть стало шкода її.
Юля розмазувала сльози й соплі. Добре, що був ранній ранок. І ніхто її не бачив.
— Ну а навіщо ти консьєржів ображаєш? У домашні робітниці береш і потім не платиш? — запитала Інна.
— Так… вони ж можуть… того-цього… позбавити мене джерел доходів… — пробурмотіла Юля. І знову почала вмовляти Інну її не видавати.
«Світлі риси» і справжня справедливість
Після п’ятниці істини минуло кілька днів… Тітка Таня із сяючим виглядом розповідала Інні, що знову повірила в людей.
— Уявляєш, ця Юля вибачилася переді мною! Компенсувала все в потрійному розмірі! І іншим, які через неї постраждали, — теж! І всім сусідам розповіла, що обмовила мене й інших…
Виявляється, у неї рідкісний психічний розлад. Прокидається інша особистість. І творить усяке… У неї й довідка є! — Наївна жінка була рада, що помилилася в людині.
І продовжувала розповідати, що Юля насправді хороша. Просто в неї проблеми з головою. Але не часто…
— Ну а сусідки, які її тоді підтримали, вибачилися? — За збігом, Рита й Ольга були дружинами тих невірних чоловіків, із якими крутила роман Юлія. Саме вони найбільше й накидалися на тих, кого ображала нахабна сусідка.
— Ні… Але це ж не важливо… — Тітці Тані начебто навіть було незручно за Риту й Олю.
Такою вже вона була людиною. Гидоти робили інші. А соромно було їй.
Тітка Таня шукала світлі риси в людях до останнього. І з радістю їх виправдовувала.
Коли тітка Таня нарешті пішла, мама тихо запитала Інну:
— А як усе було по-справжньому?
Мати чудово знала свою доньку. Вона в неї була не зла. Просто намагалася хоч якось відновити справедливість. Особливо для тих, хто не міг за себе постояти… Урівнювачка…
— Мамо, справедливо. Ніхто з порядних людей не постраждав! — Інна говорила абсолютну правду.
Якби Рита й Ольга вибачилися перед тіткою Танею — вона б розповіла про зраду їхніх чоловіків із Юлею.
Ну а якщо вони недалеко від Юлі пішли — нехай продовжують вважати її багатою ексцентричною пані і підлещуватися до неї. Кожному своє.
***
Ось така правда життя, любі друзі: справедливість не завжди приходить офіційними чи гучними шляхами. Інколи її треба виборювати хитрістю, сміливістю та відром холодної води для тих, хто зазнався.
Інна, наша вчителька-фізкультурниця, довела, що фізична підготовка — ніщо без гострого розуму та доброго серця.
