Євген та Тетяна були одружені близько трьох років. Всі ці роки подружжя поневірялося по орендованих квартирах.
Женя навіть вже став подумувати з приводу іпотеки, але дружина категорично відмовилася зв’язуватися з банками.
Ганна Костянтинівна, теща чоловіка, дізнавшись про його плани, здивовано промовила:
– А чого це ви у своїй не живете?
– Де в нас своя? — засміявся Євген, який вирішив, що теща просто пожартувала.
– Ну, як де? Бабусина трикімнатна, — незворушно відповіла жінка.
Чоловік напружився. Вперше за три роки він чув про те, що у них із Тетяною є житло.
Точніше, воно було у його дружини, про яке Євген був зовсім ніколи не чув. Злякавшись від такої несподіваної новини, зять вирішив краще розпитати Ганну Костянтинівну.
– А звідки у вашої дочки квартира?
– Квартира моєї матері належала. Вона запропонувала онукам її на себе оформити. Юлька відмовилася, сказала, що вона не має часу, а Таня погодилася, — буденним голосом промовила жінка.
– Не розумію, чому ми в ній не живемо? Зачекайте, Можливо, у трикімнатній живе ваша друга дочка? — нарешті дійшло до Жені.
– Ну так, там їм ближче було до роботи. Таня пустила їх. Вони вже років п’ять там живуть, — знизала плечима Ганна Костянтинівна.
Почувши це, чоловік взагалі втратив дар мови. Виявляється, весь цей час у квартирі дружини жила її сестра, а вони самі тулилися по орендованих квартирах.
– Ти мені нічого не хочеш розповісти? — розгніваним голосом спитав чоловік.
– Про що? — скидаючи взуття, стомлено спитала Тетяна.
– Про трикімнатну квартиру! Сьогодні я дізнався, що у тебе є своя нерухомість, в якій живе сестра, в той час, як ми тулимося по чужих кутах! — вигукнув Женя, ніби сенс того, що сталося до нього, щойно дійшов.
– Так, є. Там Юля з Толею живуть, — байдуже відповіла Тетяна.
– Тобі не здається, що це не зовсім чесно? — сердито спитав чоловік. — Я про іпотеку розмірковую, а вона мовчить, що має у власності квартиру!
– Що ти пропонуєш? – Жінка опустила очі в підлогу. — У них тяжке життєве становище. То Толю з роботи звільнили, то діти в них пішли один за одним.
– Пропоную зажадати квартиру назад. Наскільки я зрозумів, вони й так там живуть п’ять років, — невдоволено пробурчав Євген. — Настав час і честь знати! До того ж нам теж час думати про дитину.
По обличчю Тетяни він зрозумів, що їй не дуже хочеться розмовляти з сестрою на цю тему.
– Поїхали! — скомандував чоловік і, схопивши зі столика ключі від машини, підскочив до дверей.
– Давай потім. Та й втомилася я, — жінка почала шукати привід для відстрочення візиту до Юлії.
– Негайно! — суворо промовив Євген. — Досить нам по орендованих квартирах мотатися. Нехай твоя сестра сама з чоловіком думає, де вони житимуть!
Тетяні довелося погодитись. Вона важко зітхнула і знову почала взуватись.
Розмова між двома сестрами відбулася важка. Юлія заявила, що їй нема куди йти.
– Це ж треба, ми стільки років тут жили, і нікому ніякої справи до цього не було, а тут схаменулися! — розлючено сплеснула руками сестра. — До того ж у нас діти. Куди ми підемо?
– У нас теж дитина планується, — відповів Євген. – Пожили своє, тепер наша черга!
– До речі, тут квитанція прийшла, ти за світло минулого місяця не сплатила, — уїдливо промовив зять і сунув Тетяні папірець.
Женя глянув на дружину і розгубився, усвідомивши, що всі ці роки вона, як власниця квартири, ще й комунальні послуги сплачувала.
– Нічого собі ви влаштувалися! – обурився чоловік. — Мало того, що жили тут, то ще й ні за що не платили! Таня, ти у своєму розумі?!
– А хто мав би платити, якщо це її квартира? – посміхнувся Анатолій.
– А хто ще?! Ви ж нахабні! У вас місяць на те, щоб знайти квартиру! — суворо промовив Євген.
– Ні, ми тут хочемо жити, — Юлія здивовано кліпала нарощеними віями.
– Тоді викупайте квартиру! Ви, я дивлюсь, молодці, що так довго нахабно мешкали в ній, але гроші нам теж потрібні, — рішуче промовив чоловік. — У вас три місяці, щоби вирішити питання.
За похмурими обличчями родичів було очевидно, що вони розкладом справ незадоволені.
Проте через три місяці Юлія зателефонувала сестрі та попросила про зустріч на нейтральній території.
Євген вирішив піти на зустріч разом із дружиною. Сестра теж прийшла не одна, а з чоловіком.
– Ось гроші, — сухо промовив Анатолій і простяг Тетяні пакунок.
– А чому така сума? – насторожився Євген. — Ти хочеш сказати, що трикімнатна стільки коштує?
– Ні, у два рази більше, але ж їх двоє. По половині на кожну сестру, — неохоче пояснив чоловік.
– Яка ще половина? Квартира вся належить моїй дружині. Що за незрозумілі розрахунки ти там робиш? – прогарчав Женя, починаючи злитися у відповідь на хитрість родичів.
– У нас більше немає! Якщо не потрібні гроші, не беріть! — Анатолій знову притяг до себе пакет із грошима. Загалом нічого не отримаєте тоді. Подивимося, наскільки у вас вистачить совісті виселяти нас із квартири з маленькими дітьми! – додав він уїдливо.
У цей момент Жені захотілося відвісити зухвалому зятю знатних ляпасів. Чоловік насилу втримав себе в руках.
– Женя, може, візьмемо? — благала Тетяна, якій не хотілося остаточно псувати стосунки із сестрою.
– Роби що хочеш! — махнув рукою чоловік і, вставши з місця, вийшов із кафе.
За десять хвилин із пакетом у руках на вулицю вийшла Тетяна. Слідом за нею — сестра з чоловіком.
— Я взяла половину за квартиру, — прошепотіла жінка. — Не хочу більше цих сварок, хай живуть.
Тетяна не хотіла псувати стосунки із сестрою, але в результаті отримала зворотний ефект.
Юлія після зустрічі у кафе почала ігнорувати жінку. Навіть на спільних заходах вони з Анатолієм вдавали, що подружжя не існує.
Ось так не роби добра, не матимеш зла.
А ви як вважаєте, чи правильно вчнила жінка? Чи все ж таки її чоловік мав рацію, та треба було домагатися повної вартості кварти, або виселяти їх силою?
