Спочатку я отримала удар від долі, коли випадково не стало мого коханого чоловіка. А потім, не відійшовши ще від цього шоку, я зазнала ще одного удару, тепер вже від моєї мами.
Вона виявилася мерзенною лицеміркою, яка безсоромно користувалася добродушністю і безвідмовністю мого чоловіка, нахвалювала його, а коли його не стало, нарешті відкрила своє справжнє ставлення до нього.
Я виходила заміж через велике кохання. Тоді вже мій чоловік мав свій бізнес, але зустрічатися ми почали ще у студентстві, коли в нього не було нічого.
До моменту весілля він вже добудовував будинок, подарував мені машину, допомагав моїй мамі, яка нахвалитися на нього не могла.
Навіть мені віч-на-віч, вона ніколи нічого поганого про нього не говорила. Завжди тільки хороше, який він молодець, який дбайливий, який рукатий і кмітливий.
Ми жили добре. Свій будинок, я працювала, чоловік вів бізнес, планували дитину у найближчі кілька років. А поки що подорожували, допомагали батькам, будували плани.
Моїй мамі чоловік допомагав часто. Коли грошима, коли своїми руками, він багато умів робити сам. Жодного разу не було, щоб мама щось попросила, а він проігнорував.
Який би насичений робочий графік не мав, для допомоги моїй мамі він завжди знаходив час. А якщо не міг щось робити сам, то оплачував послуги спеціалістів.
Я взагалі не помічала, щоб він робив якусь різницю між моєю мамою і своїми батьками. Однаково дорогі подарунки, однакова допомога на першу вимогу.
Але нещодавно його не стало, просто раптово. Вранці людина ще була жива, посміхалася, жартувала, будувала плани на вечір, а в обід мені дзвонять і кажуть, що його більше немає. Відірвався тромб.
Для мене це була страшна звістка, яка мене дезорієнтувала. На якомусь автопілоті комусь телефонувала, щось говорила, кудись їхала.
Підтримувати мене приїхали й моя мати, і батьки чоловіка. Вони його втрату теж тяжко сприйняли, інакше й не могло бути. Свекрусі навіть кілька разів швидку довелося викликати.
Моя мама особливих емоцій не висловлювала, але я думала, що вона просто добре тримає себе в руках, тому що у мене та свекрухи це виходило погано. Лише батько чоловіка намагався триматися.
Після церемонії прощання та поминок я попросила маму побути зі мною. Наш будинок раптом став надто великим, надто порожнім і надто холодним.
Мама запропонувала взяти ще червоного сухого, я погодилася. Дуже хотілося напитися до нестями, але мене нічого не брало. А ось маму розвезло.
– А мені він ніколи не подобався, туди йому і дорога, – раптом заявила мені мама, коли ми згадували мого чоловіка.
Краще б вона мене вдарила, було б не так боляче. Я мовчала, намагаючись зрозуміти почуте, а маму несло далі. Вона з такою злістю та ненавистю поливала мого чоловіка брудом, ніби він їй усе життя зіпсував.
Якщо перекласти на літературну мову мамині слова, то вона вважала мого чоловіка хвальком, якому все саме в руки йшло, він не заслуговував на те, що мав, вічно задирав ніс, ставив себе вище за інших.
Мій чоловік у мами каналізацію сам чистив. То він тоді ніс задирав? Чи, може, він ніс задирав, коли маму на руках у машину тягнув, бо вона ногу підвернула?
Маму я вигнала просто посеред ночі. Терпіти її присутність поряд не було сил. Мені було дуже прикро за чоловіка, адже мама від нього бачила тільки добро, а вона його такими словами.
Трубку я з маминого номера не беру, не спілкуюся з нею, на ділянку не пускаю. Батькам чоловіка я допомагатиму, а їй ні. Вона мені в душу плюнула, а ще виявилася неприємною людиною. Для мене її не існує.
