Світлана дуже з острахом відносилася до чоловіків. Вона була гарною жінкою, але її багато раз обманювали. Тепер вже їй хотілося справжнього жіночого щастя.
На горизонті з’явився один Богдан, який постійно дуже гарно обходився з нею, залицявся. Але чи був він таким же добрим? Не відомо.
В наш час так буває, що зустрічаєш людину, вона намагається з усіх сил показати яка вона добра, хороша, чуйна, проходить час і все єство вилазить з душі. А от Світлана вже виросла з віку, коли її цікавила обгортка чоловіка.
Але розгадати Богдана вона ніяк не могла. Надто вже він їй здавався обережним, надто серйозним. Наче боявся сказати щось не те, і Свєта відразу знову подумала про те, що знову на її шляху трапився чоловік, який видавав себе не за того.
Черговий раз вони поверталися додому з ресторану.
Він про щось захопливо їй розповідав, вона думала чи не даремно це все, чи варто отак продовжувати, чи може вже треба було б розвернутися та піти, прямо зараз, відпустити руку і піти.
Все змінилося в мить, коли перед собою вони почули звук коліс мотоцикла, який на шаленій швидкості гальмував, крики, якийсь образ жінки в первулку. Богдан покинув її руку і побіг.
Навіть вона, Свєта, яка вважала себе дуже доброю і чуйною на це б не пішла, чи злякалася, чи що. Богдан швидко підняв жінку, вона біла напідпитку, але жива, єдине що у старої була вивихнута нога і пошкоджене коліно, трішки йшла кров з носу, було кілька ран на голові та руках.
Не так все жахливо. Викликали швидку, але це була пішохідна зона, не заїхали б. Він метрів 300 в своєму новому піджаку, білих джинсах ніс її на руках до місця куди мала під’їхати швидка. Все обійшлося, але жінку забрали.
Світлані і самій треба була швидка, бо вона нечувано злякалася. Йшли додому мовчки. Він провів її і мав викликати таксі. -Богдане, зайди, я хоч плями відперу, чи що? Він зайшов. Більше не розлучалися. Свєта знала, що якщо до чужої людини можна бути таким сердешним, то її він точно в образу не дасть. Тепер їй є кому вірити.
