Моя мама за професією бухгалтер. Роботу свою знає і любить, хоча в юності і подумати не могла, що вибере цей шлях.
Сталося мамі працювати у великій організації. Колектив, як водиться, був жіночим, і розмови були відповідними: від того, у кого що було на сніданок, і до кольору лаку і довжини нігтів старшого економіста.
А так як в нашому містечку розташовується військова частина, то майже в кожному колективі працювали офіцерські дружини. Історію, яку я хочу розповісти, і повідала якось раз тітка Неля, жвава кругленька жінка, тоді, в середині 80-х, яка приїхала з чоловіком на місце служби в наше місто. Далі від її особи.
Одного разу наснився мені дивний сон. Ніби сидимо ми за святковим столом, сміх, тости, і раптом помічаю, біля стіни стоїть сумна дівчина, дивиться на гостей, а до веселощів не приєднується.
Я підходжу до неї і питаю, ви чому, мовляв, не підходьте до нас. А вона сумно глянула на мене і боязко попросила: “Ви скажіть, будь ласка, батькам, щоб вони подавали монетки, а то паперові гроші мені ковтати важко”.
Питаю: “А як знайти ваших батьків?” Дівчина мені продиктувала адресу – вулицю, будинок. І тут серед ночі я прокинулася.
Поки свіжо було в пам’яті, записала адресу. Сама думаю, в житті в цьому місті не була, ні родичів, ні знайомих у нас там немає, з чого взагалі таке привиділося.
А на ранок розповіла все чоловікові. Вирішили ми з ним все ж з’ясувати, чи є така адреса, раптом не порожній сон. Дізналися, і так, саме за цією адресою з цим прізвищем там проживала сім’я.
Через деякий час ми поїхали туди. Познайомилися з ними, і вони нам розповіли, що кілька років тому поховали дочку, молоденьку дівчину. Часто поминали її в церкві, а милостинею роздавали саме паперові гривні.
Мене, тоді ще молоду, дуже зворушила ця історія. Досі незрозуміло, чому дівчина наснилася зовсім незнайомим людям за кілька тисяч кілометрів від дому. Несповідимі шляхи Господні.
Наталія стояла біля вікна і дивилася на опале листя у дворі. Жовтень видався дощовим, і…
-Знаєш, Марино, подруги так не роблять. Ти не приходь до нас більше. Андрій проти, щоб…
- Ну ось звідки в їхньому селищі взятися такій крутій машині? Тамара стояла біля вікна,…
— Ти знущаєшся? Відчини їм негайно. Це мої батьки! — голос Вадима в телефонній слухавці…
Марійка спочатку в дитячому будинку весь час плакала. Вона стояла біля вікна і чекала на…
- Так! Щодо весілля. Воно ж... може й не відбутися, - ухильно відповів він, заходячи…