Стара циганка дала нам карту з точкою у лісі…

Ця історія сталася зі мною близько п’яти років тому, на той момент я був простим хлопцем, який закінчував інститут. За всі чотири роки навчання я обзавівся безліччю друзів, багато з яких для мене є сім’єю.

Сам же я любив зависати після пар в місцевому кафе, в якому завжди сидить бабулька. Ця бабуся любить розповідати всякі байки, легенди про ліс.

До речі, дорогу до цього лісі просто так не знайти, як би ти не шукав, шлях знає лише «Баба Яга». Ось сиджу я і вслухався в байки, щоб зрозуміти наскільки схиблена ця бабця.

А розповідала вона в основному про болотного монстра і село, яке само по собі то з’являється, то зникає. І ось, в один з подібних днів я вирішив з друзями докопатися до істини: всього за двісті гривень вона (місцева «баба Яга») погодилася прокласти шлях на карті до цього лісу.

Якщо бути чесним – звичайна карта, правда, трохи стара, та й все. Домовилися, що підемо збиратися, а завтра рано вранці вирушимо в дорогу до цього «Зеленого лісу».

Саму дорогу описувати не буду – була вона довгою і не цікавою, хоча, іноді ми відчували на собі чужі погляди, але це, швидше за все, просто через хвилювання або страху від розповіді.

Хоч я і не вірив в нічого подібного, проте, страх був у моєму тілі; він перебігав з однієї частини в іншу і я часто став обертатися, тим самим лякаючи своїх одногрупників.

Тепер, де ж була сама містика: коли почало темніти, хоч і було літо, годині о шостій вечора – ми поставили намети і стали робити багаття, щоб вночі можна було погрітися, та й для освітлення теж.

Години після дев’ятої вечора кожен з нас став відчувати легке нездужання, а також болі в животі і ногах. Списали це все на довгий шлях і хвилювання, а біль в животі – щось не те поїли.

Найцікавіше стало відбуватися пізно вночі: я прокинувся, тому що перестало віддавати теплом від багаття і вирішив підкинути дров, але не тут-то було … замість нашого табору було якесь село, будинки в яких були поламані з розбитими вікнами.

Так як від страху залишився лише адреналін – я відправився досліджувати місцевість. Пам’ятаю, йду біля будинку, потім сарай, удар по голові – я знову у себе в наметі і вже ранок.

Схожі історії мені розповіли і всі мої друзі. Швидко зібравши всі речі ми кулею прибігли до траси, звідки нас підкинули в місто. Найдивовижніше для мене це те, що після наших пригод бабулька пропала з міста і я її досі не бачив. Одним словом містика якась …

You cannot copy content of this page