Старша сестра мене ненавидить! Її рідного батька не стало, тому нас обох виховував мій тато. Вона впевнена, що мені завжди діставалося все найкраще!
Що мама з татом любили тільки мене, а успіхи сестри ігнорували. Вона думає, що все життя мені все дістається на блюдечку з блакитною облямівкою.
Батьки розлучилися, коли мені було шістнадцять, а Лізі двадцять років. Я розлучення батьків не коментувала, а ось Ліза мовчати не стала.
Папу оголосила ворогом народу, заявила, що він поганий батько, поганий чоловік, тому добре, що він пішов. Ліза й мамі це сказала, і татові.
Батько пішов. Пам’ятаю, як сестра обурювалася:
– Чому їй аліменти сплачує, а мені ні? Я навчаюсь, доходів немає, однокурсникам батьки допомагають, а мені ні!
Мама те, що давав на мене тато, ділила на дві половини, одну половину віддавала Лізі. Було так! Але Ліза пам’ятає інше: як тато її покинув і не допомагав! А нічого, що Ліза, взагалі, не була дочкою мого тата?!
Ліза невдало виходила заміж, повернулася жити до мами з дитиною. Більше заміж вирішила не виходити.
– Сама з вітчимом жила, знаю, як це тяжко. У мого сина вітчима не буде, – заявила Ліза.
– Давай, розкажи, як хріново тобі жилося з вітчимом! – не змовчала я. — Як він кишенькові гроші нам порівну давав, як до тебе в школу ходив на сімейні естафети!
– А ще розкажи, як ти прийшла додому напідпитку, а тато мамі не сказав. Давай, розказуй! Як він до другої години ночі з тобою сидів, фізику пояснював! Як він тобі сукню на випускний купив!
– Як він тобі гроші на перукарню давав, бо мати була проти коротких стрижок. Може, розкажеш, як тато у мій день народження поїхав забирати тебе з табору, де тебе почубили через те, що ти цукерки в дівчаток украла?
– І це те, що я можу швидко згадати, якщо в пам’яті поритися, то мільйон хороших речей, які тато для тебе зробив, знайду!
– Чи багато ти знаєш? Ти для нього завжди була на першому місці!
– Знаєш, що? А знайди собі вдівця з дитиною і спробуй полюбити її більше, ніж власну! Коли ти це зробиш, тоді й будеш про тата ляпати!
Ту сварку припинила мати, втрутившись. Після цього я перестала спілкуватися із сестрою. Біда яка – з вітчимом вона виросла!
Тато ніколи на нас не кричав, руки не розпускав, до нього завжди можна було звернутися по допомогу.
Якщо до школи батьків викликали, то ми з Лізою татові говорили, він ходив, з нами потім розмовляв, пояснював, а мамі не говорив. Грошей на кіно – будь ласка!
Ліза телефон загубила, який їй мама віддала, так тато, щоб Лізі не дісталося, купив такий самий, і віддав Лізі.
Мамі сказали, що сестрі сім-карту з невідомих причин заблокували, тож, довелося придбати нову. І це сестрі погано жилося?
Зібралася я заміж. Ми з нареченим вже разом житло винаймали. Він зробив мені пропозицію.
– Не поспішай, гаразд? – попросив тато. – За пів року заміж вийдеш. Мені треба встигнути подарунок тобі підготувати.
Заяву до РАГСу подали не відразу, почекали. Татовим подарунком виявилася однокімнатна квартира! Він свою трикімнатну розміняв. Ключі мені вручив, до нотаріуса звозив.
Лізи на весіллі не було, я її не кликала. Мама була, тато був. Мама Лізі розповіла, який подарунок мені на весілля батько зробив. Ліза не втрималася, зателефонувала мені!
– Квартирка для улюбленої доньки? І ти мені після цього будеш байки про хорошого вітчима розповідати?
– Я тобі вже все сказала! Спочатку ти купи квартиру пасинку чи падчерці, а потім тата засуджуй!
Я була в положенні, тому ми з чоловіком взяли двокімнатну квартиру в іпотеку. Мою однокімнатну здали орендарям. Коли у нас з’явився малюк, тато знову відзначився – дав мені грошей на машину!
– Слухай, а Ліза має рацію! Може, коли ви були дітьми, твій батько вас не ділив, а зараз, коли ви дорослі, видно, хто його дочка, – сказала мама, дізнавшись про машину.
– І ти туди ж? Мама, якби батько був записаний Лізі батьком, то була б у Лізи спадщина, були б гроші, пенсія, до закінчення навчання.
– Це до тебе запитання, чому у Лізи від її батька нічого немає, а не до тата! Ти не думаєш, що Лізин поганий язик винний?
– Може, тато і їй квартиру подарував би, якби не її слова? Ліза не соромилася, тату всяко висловлювала, коли ви розлучилися.
– Ну, якщо вже Лізі так не пощастило, батька немає, вітчим – лайно, може, рідна мати свою квартиру розміняє, Лізі однокімнатну подарує? Можу рієлтора порадити. Потрібно?
Мама мовчала.
З мамою майже не спілкуємося, бо вона у нас Лізі дуже співчуває. Із сестрою – взагалі не спілкуємося! Живу з чоловіком, виховую дитину, тато у нас частий гість.
Є гроші з орендарів, які мешкають у подарованій татом квартирі. Їжджу на машині, купленій на подаровані татом гроші.
Це погано? Ні! Дякую татові! Він любить мене! І Лізу любив по-своєму. Що міг, те їй дав. Неправильно ображатися на те, що для рідної дочки тато робить все, а для падчерки, що облаяла його з голови до ніг, тато не хоче робити нічого.
Де взагалі написано, що тато винен Лізі? Чому Ліза сердиться на тата, а не на маму? Чому від мами подарунки у вигляді квартир та машин не чекає?
Тато її з трьох років виховував. Сімнадцять років свого життя віддав. Де просте людське спасибі? Ааа, я й забула – Лізу ж гнобили, жити їй не давали!
Але квартиру і їй теж мали подарувати! Спокута за пригнічення? Не жирно? А ви як вважаєте, чи слушно мати з Лізою міркують? Чи я маю рацію?
