У мене зі свекрухою і раніше стосунки були на межі, а тепер взагалі чути про неї не хочу. У чоловіка, який маму раніше обожнював, тепер теж сильно змінилося ставлення до неї, і це єдиний плюс цієї ситуації.
А причина такого стану речей у тому, що мама чоловіка пустила нас після весілля жити у квартиру, яка дісталася їй від когось із рідні, запевнила, що ця квартира вже, вважай, наша, дочекалася, коли ми там зробимо ремонт, обживемося, а потім викинула, як помийних котів. Ми пожили, а тепер донечці треба допомогти, у неї така складна ситуація.
З Вірою Миколаївною у нас нелюбов з першого погляду і це взаємно. Особливо ми один одного не чіпляли, але все одно іноді траплялися суперечки. Звичайно ж, мама чоловіка вважала, що її син гідний кращого, а я ж і господиня погана, і дружина нешаноблива, ще й з посагом у мене ніяк.
Ми жили тоді на орендованій квартирі, працювали багато і накопичували на своє житло. Жити зі свекрухою я відмовилася категорично, сказавши, що простіше одразу заяву на розлучення подати.
Чоловік хоч і вважав, що я поводжуся з його мамою неправильно, але на цьому не наполягав. Дітей своїх Віра Миколаївна ростила сама, за що чоловік її просто обожнював.
Захоплювався її стійкістю, рішучістю і як вона старалася для своїх дітей. Я особисто не бачу нічого героїчного в тому, що свекруха першу дитину спланувала без чоловіка, а потім за такою ж схемою і другу.
Допомогу ні від одного з батьків не приймала, на кшталт, горда.
Через кілька років після весілля, коли ми вже готувалися через рік взяти іпотеку, свекрусі на голову впала спадщина від брата – двокімнатна квартира. Ось її з панського плеча вона наче віддала нам.
Принаймні так було озвучено. За документами обіцяла все зробити пізніше, бо там були проблеми з паперами – на квартирі висів великий борг за комуналку.
Квартира була майже в зруйнованому стані. Брат у свекрухи був запійний, та ще й судячи з вигляду квартири, з якимись психічними відхиленнями.
У квартирі були купи сміття, шпалери були відсутні, сантехніку навіть не варто було намагатися відмити, загалом, коли у новинах показують якесь кубло залежних людей – ось там було усе саме так.
У нас із чоловіком гроші були, ми ж на іпотеку збирали. Сплатили борг по комуналці, повністю до бетону обдерли всю квартиру, а потім у цій бетонній коробці робили ремонт – вирівнювали стіни, змінювали розетки та їхнє розташування під себе, повністю переробили санвузол, замовили кухню із вбудовуваною технікою.
Робота була виконана колосальна. Щоб заощадити гроші, багато робіт ми з чоловіком робили самі, послугами фахівців користувалися лише у питанні сантехніки та електрики, тут вирішили самі не лізти, а все інше своїми ручками.
Але результат того вартий. Коли свекруха після ремонту вперше прийшла, у неї навіть щелепа відпала, так усе у квартирі змінилося. Ще б пак, ми ж для себе готували квартиру. Але довго прожити у ній нам не дали.
Через рік після того, як переїхали, ми з чоловіком почали замислюватись про дитину. Квартира є, чоловік непогано заробляє, можна й продовженням роду зайнятися.
Але молодша сестра чоловіка встигла випередити нас. Про це нам розповіла свекруха, оголосивши також, що у доньки незабаром весілля.
Ми за сестру пораділи, молодець, не пішла стопами матері, а потім свекруха нас приголомшила заявою, що квартиру, на яку ми витратили багато коштів, вона віддасть дочці, адже їй зараз квартира буде потрібніша.
Нашу з чоловіком реакцію словами дуже важко було описати. Мені здається, він тоді вперше в житті в мамі розчарувався. А Віра Миколаївна продовжувала розмірковувати, що нам вона вже допомогла, тепер треба допомогти й дочці. Адже вийде негарно, що сину вона віддала квартиру, а дочка нічого не отримає.
Чоловік розкричався, що ми багато грошей витратили на те, щоб зі смітника зробити нормальну квартиру, тому що вона обіцяла оформити житлоплощу на нього.
А свекруха його припечатала, сказавши, що його вона забула спитати, як їй розпорядитися своєю нерухомістю. Весілля у сестри за два місяці, тому до цього часу нам треба звільнити приміщення.
Ми з’їхали раніше. Забрали із собою все, що змогли, аж до сантехніки. Ламінат зняли, шпалери теж загалом привели квартиру в стан, близький до того, що бачили ми. Без гір сміття та боргу по комуналці тільки.
Свекруха так кричала на чоловіка, коли побачила, що сталося з квартирою. Вимагала все повернути назад, бо у квартирі жити неможливо.
– Ми свої гроші на ремонт витрачали, тепер або ти, або сестра, нехай ці гроші витрачають. Скажи спасибі, що ми просто все зняли, а не привели квартиру у початковий стан з усією антисанітарією, – висловив мамі чоловік.
Речі всі у друзів по гаражах та дачах, чоловік влаштувався на другу роботу, я взяла підробітки. До нового року ми маємо заробити на перший внесок.
