Мій чоловік уже 2 роки марить заробітками. Не те щоб у нас не вистачало на щось, але він хоче примножити статки, придбати гарний автомобіль і взагалі трішки підзбирати грошенят. У нас двійко малих дітей, і якось так повелося, що все завжди робила я. Він був на роботі, забезпечував нас, я господарювала по дому. Встигала і підзаробляти, тратила ті гроші на солодощі для дітей, різні розвиваючі ігри та гуртки.
Наші друзі майже всі були за кордоном. Коли вони приїздять, то привозять звідти досить пристойні суми, а ще – проблеми зі здоров’ям, і саме головне кілька коханок. Не прямо так щоб з собою, але там їх заводять, а прибуваючи додому не забувають їм писати періодично. Місяць-другий побули, та й назад їдуть, в “забугорне” життя.
Жінки чи то не розуміють, чи то роблять вигляд, а може і самі тихенько гуляють. А тепер от і мій, надихнувшись розповідями друзів вирішив що треба неодмінно їхати. Навіть документи почав робити.
Я вже і плакала, і посила, і сварилася, і казала що піду сама на роботу, якщо йому так грошей бракує. Але ніяк. Тоді звернулася до свекрухи. Вона, треба сказати, та іще інтригантка. Заспокоїла, сказала чекати в гості.
Через 3 дні приїхала наче б то зі своєю подругою до нас. Я не дуже зраділа, бо терпіти не могла ту Ірину. Знала б я чим то все повернеться.
Сіли за стіл, Іра хильнула і давай розказувати, як її чоловік багато в Польщі заробляє. Я в шоці, свекруха задоволена сидить. Чоловік тільки на вус мотає, бо ж знайшов собі поплічника. Я вже й не витримала, кинула тарілкою об підлогу і пішла до своєї спальні, але двері залишила відчинені. Діти поснули давно, а як прокинуться то буду чути.
Тут роздаються звуки з кухні. Чую, а Ірина розказує, як вона вже мріє чоловіка відправити. Каже, мовляв, спочатку благала, як я щоб не їхав, а потім звикла, і тут собі коханця завела. Розказує головне, з таким захватом. А потім додала, що як тільки її бідний чоловік поїде, то вона тихенько і подасть на розлучення. У неї знайомі є, то і квартиру відсудить, і дачу і 2 машини.
Мого Дмитра аж перетрусило всього, коли я на кухню зайшла. Гості порозходилися, а ми спати пішли. Коли прийшов час чоловіку їхати, я склала речі і вила як та одинока вовчиця. Ввечері ми мовчки пішли на вокзал на потяг. Я провела його на пероні і пішла плакати додому.
Приїжджаю, а він в під’їзді на валізі сидить. А в руках квиток. Каже дати переплутав. Завтра виїзд. Щастю моєму меж не було, а потім, перед самим сном приносить мені квиток і каже, що не може розібратися, просить допомоги. Дивлюсь, а там 2 квитки до Турції на наше ім’я. А ще записка зі словами: ” Я ніколи тебе не покину”.
Свекруха правда за свій театр нову сумку захотіла, але я їй на радощах ще й капелюшок купила. Вона ж мені сім’ю зберегла.
