Я завжди знала, що не житиму з батьками. Нічого поганого, просто таке рішення виникло у процесі дорослішання. Вважаю себе повністю самостійною і хочу розпоряджатися своїм життям на всі сто відсотків. Так і майбутнього чоловіка переконала коли ми зустрічалися.
Наш роман не був надто довгим, наші стосунки розвивалися приблизно півроку, після чого ми радісно побралися. Ще через кілька місяців зрозуміла, що чекаю на дитину. Хто ж міг знати, що на мене чекає? Після весілля ми перебралися в хорошу однокімнатну квартиру, і я була переконана, що добре з усім впораюся.
Я сміливо взяла на себе левову частку домашніх обов’язків, і мені це було навіть на радість, оскільки я давно мріяла про свою родину і нехай невелику, але свою затишну квартирку. Так було доти, доки не народився синочок. У мене не було жодного досвіду в цій справі, тому поступово я просто збилася з ніг.
Мені здавалося, що якщо дитина плаче, то це обов’язково погано, тож постійно за цим стежила. А маленький шибеник ні на хвилину не відпускав мене від себе. У результаті я займалася лише ним і нічого іншого не встигала.
Мене намагався підтримувати чоловік, але оскільки він постійно на основній роботі плюс у нього ще є невеликий бізнес, його практично не буває вдома.
Поступово наша затишна хатинка стала перетворюватися на потворний хлів. Я не встигала ні нормально прибрати, ні випрати, ні тим більше щось приготувати. Місяця за два я просто перестала встигати робити хоч щось і увійшла в глибокий стрес. Це все, звісно, виливалося на чоловіка. Дякувати Богу, він витримав цей період.
Якось одного з вихідних днів у гості приїхала свекруха. Вона мешкає у сусідньому районному центрі, їхати недалеко, давно хотіла відвідати. І то був день блаженства. Тому що вона і прибрала, і холодильник їжею забила, ще й малого забрала на кілька годин. Чесно кажучи, я просто впала на ліжко і вимкнулася.
Але потім свекруха поїхала і все почалося спочатку. Мені страшно було дивитись на себе в дзеркало, так сильно я змінилася. Цікаво, що думав про це чоловік? Слава богу, наступними вихідними свекруха приїхала знову і навіть зважилася переночувати. І цього разу вихідні я провела у повній відключці.
Коли свекруха знову поїхала, я відчула, наскільки я розбита морально та фізично. Так минуло ще чотири місяці. Я вирішила трохи провітритися і поїхала з малюком до своїх батьків. Вони живуть далеко. Дісталася з комфортом, відпочила тиждень і після цих канікул повернулася додому. Тут мене й застала ця новина.
На кухні виявила розкладачку та безліч коробок на балконі. Виявилося, що свекруха приїхала назавжди. Так вийшло, що залишилася без квартири, яку заклала для сина, якийсь час перебивалася по подругах, а коли чоловік покликав її жити у нас, заразом допомогти з дитиною, з радістю погодилася.
Спочатку я була проти, але свекруха взяла на себе усе господарство, повністю звільнивши мені руки. З того часу я могла займатися тільки дитиною, а у вихідні забігти в салон краси і піти з чоловіком до ресторану! Тож я переглянула своє ставлення до життя з батьками.
З того часу минуло вже три роки, у нас з’явилося ще одне маля. Ми перебралися в квартиру більше, тепер у свекрухи своя кімната, а хлопчаки ще підростають.
Що сказати? Ми почуваємося чудово, і в нас все добре. Свекруха, до речі, дуже хороша та добра жінка, завжди на мій бік стане. Справжня друга мати. Так її й кличу!