Ми зі свекрухою Ольгою Василівною ніколи не були подругами, але й не конфліктували сильно. А все тому, що ми з чоловіком, як побралися, так одразу почали жити окремо.
Мама його жінка ще відносно молода, їй 64 роки. Вона на пенсії, але веде активний спосіб життя: відвідує виставки, займається скандинавською ходьбою, ходить у гості до подруг – грає з ними у настільні ігри.
Але гостей у себе приймати не любить — до свого будинку ставиться як до фортеці. Живе одна з котом. Ми відвідуємо її рідко, бо вона одразу дала зрозуміти, що їй це не потрібне.
У нас із чоловіком двоє дітей: 6 та 9 років. Але до онуків свекруха теж холодна. Ні, вона, звичайно, дарує їм подарунки на дні народження, але такого теплого спілкування, як у бабусі з онуками, у неї немає.
Власне, її життя – її особиста справа. Ми до неї не ліземо, а вона не втручається у наші справи, за що їй дякую. Але нещодавно у нас сталася катастрофічна ситуація, в якій реально знадобилася допомога свекрухи, але вона нам відмовила.
Нас не було вдома: я і чоловік — на роботі, старша дочка — у школі, молодший — у дитячому садку. Я повертаюся раніше. Забрала дітей, дорогою ми зайшли з ними до магазину купити продуктів.
Стоїмо ми перед дверима нашої квартири і я відчуваю, що щось не так. Відкриваю – а вся квартира в пару, і води на підлозі по щиколотки. Нас затопили сусіди та ще гарячою водою!
Я в паніці дзвоню до чоловіка, він кидає роботу і летить додому. Загалом, ми прибрали воду з підлоги та оцінили пошкодження: шпалери по всій квартирі від пари відклеїлися, та так, що місцями полотнища висіли, ламінат здувся, плінтуса відійшли. І це вже не кажучи про зіпсовані речі!
Піднялися ми до сусідів. Вони провину свою не заперечували, але відшкодовувати ремонт відмовилися, відповіли, що в них на такий випадок оформлена страховка, тому треба чекати поки страхова компанія все покриє. Загалом, на це потрібен час. А нам як у такій квартирі жити та ще й з дітьми?!
Стали ми з чоловіком вирішувати, що робити. Але він не поспішав пропонувати варіанти. Я взяла ініціативу у свої руки.
– Давай на якийсь час до твоєї мами переїдемо? Мої батьки живуть в іншому місті, а в дітей — садок і школа, тож це не варіант.
Видно було, що йому не хотілося, та інших пропозицій не було. І ось, зібрали ми деякі речі та вирушили до свекрухи. Вона не чекала такого пізнього візиту, та ще й усім сімейством. З порога запитала:
– Ви в гості? А що так пізно?
Ми розповіли, що в нас трапилося. Вона склала губки курячою гузкою і запросила нас увійти.
– Вечері не маю, якщо треба, йди на кухню і сама щось приготуй – одразу сказала свекруха.
Я пішла готувати, а вона пройшла в кімнату і вмостилася перед телевізором. Далі ще цікавіше.
Треба сказати, що свекруха має двокімнатну квартиру. У спальні величезне двоспальне ліжко з ортопедичним матрацом – спину вона береже. А у великій кімнаті – маленький диван. Так ось свекруха постелила нам у великій кімнаті, на підлозі. А могла б сама на дивані спати, а нам своїм великим ліжком поступитися. Ну це я так вважаю. Вона має, мабуть, іншу думку.
Вмостилися ми з чоловіком і молодшим на підлозі, а старшу на диван поклали. Чоловік одразу заснув, він з армії до будь-яких умов звик. Діти теж швидко заснули, а я ось на твердій підлозі довго крутилася, все думала: чи правильно ми вчинили? І що буде завтра?
Вранці чоловік пішов на роботу, а я зателефонувала і взяла відпустку власним коштом. На тиждень — саме стільки ми розраховували, нам знадобиться, щоб зробити хоч мінімальний ремонт. Дітей до школи та саду відправляти не стала, вирішила, що свекруха з ними посидить. А я поки що з’їжджу на квартиру, справи з ремонтом вирішу.
Виїхала я, а на душі неспокійно. Пам’ятаю, як свекруха нас учора прийняла. Але повернулася ввечері — начебто все нормально. Діти обідом нагодовані, Ольга Василівна знову перед телевізором сидить. Пішла я на кухню перекусити, а свекруха слідом за мною запливає і сідає навпроти.
— І чи надовго ви до мене? – Запитує.
— Ольго Василівно, мабуть, на тиждень. Ось зробимо ремонт і назад.
— Ну, ні! – Вигукнула вона. — Одна річ — у гості, а інша — жити. Я і кілька днів з вами не витримаю. Ви ж бачите, як тісно! Діти кричать увесь час, кіт мій з-під ванни не вилазить – боїться. Це для нас стрес!
– А для нас не стрес? – Здивувалася я. — У нас уся квартира затоплена, шпалери відвалюються. Ми з дітьми не можемо у таких умовах жити. Ви вже потерпіть, будь ласка, все ж таки онуки це ваші.
А вона знову губи скрутила і в кімнату пішла. Коли ввечері прийшов мій чоловік, наші речі вже стояли біля порога.
– Мій дім – не готель! – сказала свекруха. — Я не винна, що у вас такі сусіди. Та й не думаю, що у вашій квартирі прямо жити неможливо. Якось підлаштуватися можна. А якщо не можете, то орендуйте житло на якийсь час. Або в готель їдьте. Заробляєте ви добре – за тиждень не збіднієте.
Нам нічого не залишалося робити, як узяти свої речі та піти. Але як можна було так вчинити з нами? З чоловіком я на цю тему не стала розмовляти, я ж бачу що йому незручно.
