Свекруха свого часу закрутила роман із чоловіком, який був трохи молодшим, ніж вона. Що їй там у голову вдарило, я не знаю, але вона продала свою трикімнатну і поїхала з коханим в Одесу.
Там вони розписалися, купили однокімнатну і якийсь час жили на втіху. А як гроші скінчилися, чоловік подав на розлучення, поділив квартиру, забрав гроші та зник у заході сонця. Свекруха повернулася в рідне місто, проїла-промотала гроші, що залишилися, і тепер плачеться, що їй жити ніде.
Мама чоловіка на пенсію вийшла рано – у сорок п’ять років. Специфіка роботи з виробництва це дозволяла.
Звичайно, вона могла працювати й надалі, ніхто її з роботи не гнав, але свекруха вирішила, що пенсійних виплат їй вистачить.
При цьому вона без зайвих роздумів повісила частину своїх витрат на сина, якому тоді виповнилося двадцять два роки.
А витрати у мами чоловіка завжди були “хороші”. Одна лише комуналка за трикімнатну квартиру чого варта.
А крім цього, ще й продукти додому якісь купувати треба. Та й одягатись молодому хлопцеві хочеться, молодим взагалі багато чого хочеться.
Але свекруха заявляла, що вона є пенсіонеркою, своє право на відпочинок заробила своїм горбом. Сина вона теж виростила, тому тепер він має віддати їй обов’язок. І це у сорок п’ять років – квітуча здорова жінка, яка не хворіє, не інвалід.
Коли ми з чоловіком познайомилися, його мамі вже було сорок дев’ять років, але її вік я їй ніколи не дала б. Виглядала вона чудово.
– Ще б їй так не виглядати, – хмикнула моя мама після знайомства з нею, – спить скільки захоче, не перенапружується, на сина всі турботи скинула. І не соромно їй.
Моя мама сама була тоді на порозі п’ятдесятиліття, але про пенсію навіть не думала. Поведінка свахи їй була незрозуміла.
Вона і мене попереджала, що з такою свекрухою мені ще покажуть небо в алмазах. І виявилася мама права, як, втім, і завжди.
Після весілля ми прийшли жити до свекрухи, розсудивши, що коли чоловік все одно платить там за комуналку, то ми маємо право там жити.
Винаймати квартиру ми могли, звичайно, але хотіли накопичити на своє житло. А витрачати гроші на мамину квартиру, і на нашу, і ще відкладати, ми не могли.
Свекруха не зраділа, що тепер з’явилася ще одна людина у квартирі, але якось швидко звикла. Та ми й не зустрічалися майже.
Коли ми йшли на роботу, мама чоловіка ще спала. А коли поверталися, вона зазвичай вже кудись йшла, повертаючись пізно.
Про те, що у мами роман першим дізнався мій чоловік. Прийшов додому серед робочого дня, і застав у квартирі якогось чоловіка, з яким свекруха розпивала чаї.
Розпитувати нічого не став, не його це діло, але про себе посміхнувся. Каже, що обличчя у мами та її кавалера були як у наляканих кошенят.
Мені особисте життя свекрухи було нецікаве. Головне, щоб нас із чоловіком це рикошетом не зачепило. А нас зачепило. Особливо чоловіка.
Приблизно через кілька місяців після того, як стало відомо про амурні справи, мама чоловіка зробила заяву. Сказала, що нам треба протягом місяця звільнити квартиру, бо квартиру вона продаватиме.
У чоловіка частки у маминій квартирі немає, тому його думку навіть ніхто не питав.
Виявилось, що свекруха вирішила перебиратися до теплого моря. Тому квартира продається, валізи пакуються, а на отримані гроші буде куплено якусь нерухомість в Одесі, решта грошей піде на життя. Вона так і сказала – на життя.
Ми переглянулись і пішли збирати речі. А що ще лишалося.
Чоловік потім віч-на-віч з мамою спілкувався, просив дати нам на початковий внесок, можна в борг. Але свекруха сказала, що в неї вже все підраховано, самій впритул вистачатиме. Сказала що він може радіти, що тепер йому не доведеться нести жодних витрат, пов’язаних з нею.
Переїхали ми, свекруха квартиру продала і поїхала на південь разом зі своїм залицяльником. Потім стало відомо про весілля, і близько року ми дізнавались про її життя тільки зі сторінки в соцмережах.
Сама вона не дзвонила, я з нею не була подружками, а в чоловіка до мами ніжних почуттів зменшила розмова з приводу квартири та допомоги з іпотекою.
І ось пів року тому свекруха повернулася до нашого рідного міста. Розповіла щиру історію, як її обдурили та використали. Про те, що вона сама мозок не включила вчасно, свекруха воліє замовчувати.
Загалом, їй вистачило розуму спочатку піти зі своїм залицяльником до РАГСу, де їх зробили осередком суспільства, а потім лише купувати квартиру. Звісно ця квартира відразу ж стала рахуватися як спільне майно.
Але тоді маму чоловіка такі дрібниці не цікавили, у неї кохання. На решту грошей свекруха та її обранець непогано жили майже рік.
А як закінчилися гроші, так і романтика у стосунках здулася. Чоловік сказав їй “вибач, прощавай, наша зустріч була помилкою”, подав на розлучення, прихопив половину грошей, за які була продана їхня “спільна квартира”, і втік.
Свекруха подумала і вирішила, що треба перебиратися назад. Тут син, який не покине, онуків чекати можна, думала свекруха.
Мій чоловік мамі сказав усе, що думає про її вчинки, і порадив, доки гроші є, взяти іпотеку.
– Ага, а платити я з чого буду? – посміхнулася свекруха.
Чоловік порадив мамі влаштуватися на роботу, адже вік ще дозволяє. Але вона образилася.
Зрештою винайняла квартиру, промотала залишок грошей, що в неї був, і тепер плачеться, що пенсії не вистачає, свого житла немає, потребує допомоги.
А ми самі ще тільки збираємо на іпотеку, та винаймаємо житло, між іншим. І утримувати свекруху в наші плани не входило.
Винаймати окрему квартиру їй ми не можемо, а жити поряд з нею чоловік не хоче. Її вчинок його сильно зачепив.
Я теж до свекрухи не відчуваю жалю. Вона як та бабка з байки, сама собі у всьому винна. Нам про своє життя треба думати.
