Тарас з Катею, як то кажуть, дружили із пісочниці. Познайомилися, коли ще й говорити не вміли й з того часу, майже завжди були разом. Малими гуляли разом, у садочку одному навчалися, у школи правда ходили різні, але потім вступили до одного інституту.
Ніхто й не дивувався, коли вони почали зустрічатися і за кілька років вирішили одружитися. Жили діти дружно. Ми до них у гості ходили, а вони до нас. Така собі була родинна ідилія.
Катя й Тарас закінчили навчання обидва з червоними дипломами. Змогли знайти гарну роботу. Купили спочатку одну машину. А потім і другу. Пожили у нас кілька років, а потім і квартиру купили. Ми з дружиною не могли натішитися.
Як будь-яким батькам нам було приємно за дітей, раділи, що вони виросли такими розумними й самостійними. Звісно нам з дружиною вже хотілося й онуків бавити, але ми не підганяли дітей. Вирішили, що то їхня справа і як вирішать, так і буде.
А вони не поспішали й жили для себе. Перші кілька років і справді все було добре, але чим далі, тим частіше син натякав нам, що вже хотів би завести дитину, але Катя не хоче.
Ми пояснювали йому, що у неї кар’єра та звісно ж, вона побоюється, що роки праці можуть опинитися під загрозою під час вагітності та декретної відпустки, адже все-таки багато підприємств дуже упереджені до вагітних жінок.
Ми говорили Тарасу, що розуміємо його й самі б уже бавили онуків, але на Катю тиснути не варто. Всьому свій час. Та щось останнім часом Тарас і Катя стали рідше в гості забігати, все частіше були якісь напружені та похмурі, не відчувалося колишньої легкості та щастя.
І ось кілька місяців тому вони повідомили нам, що вирішили пожити окремо.Ми з дружиною дуже засмутилися. Адже Катя нам була як рідна дитина, ми її дуже любили й пара вони були така гарна.
Син переїхав до нас, а Катя лишилася у квартирі жити сама. Але забігала до нас у гості. Ми дуже сподівалися, що скоро діти помиряться і будуть жити як і раніше.
Сподівалися, що новий рік будемо зустрічати уже разом. Але на новий рік Катя нам передзвонила і привітала, перепросила, що не зможе забігти, бо виїхала в гори кататися та сказала, що подарунки передала Тарасом.
Ми дуже тішили, що Катя про нас не забуває і звісно їй теж передали подарунки й по приїзду запросили в гості.Вона прийшла просиділа у нас до пізна Тарас пішов її проводити, а прийшов аж зранку і повідомив, що вони вирішили знову з’їхатися і нарешті разом вирішили завести дитину.
Ми з дружиною були невимовно раді, це справжнє новорічне диво, не інакше! А ви вірите в дива на Новий рік.