Чи знаєте ви, як важко спостерігати за тим, як рідний син у свої неповні 30 років перетворює себе на справжнісінького відлюдника? Перестає доглядати себе, бурчить і зовсім не йде на контакт не тільки з батьками, але навіть зі своїми однолітками. Для нас із батьком це справжня проблема, над вирішенням якої ми провели чимало часу.
Андрій зростав у нормальних умовах. Ми давали йому все, що потрібно: турботу, дім, освіту. Ніколи не давали приводу для сварок чи конфліктів. Можливо, навіть трохи балували: єдина дитина таки.
Вибрали нормальну школу, тож я не чула, щоб Андрій брав участь у якихось дитячих бійках, та його навіть до директора ніколи не водили. Звичайний хлопець, навчався на «четвірки» із «п’ятірками», нічого особливого. У нього була пара друзів, але після школи, як це часто буває, всі розбіглися своїми шляхами.
У студентські роки Андрій намагався сконцентруватися на навчанні. Він завжди хотів швидко розбагатіти і ні в чому собі не відмовляти. Що ж, якщо це його мотивувало, то я нічого проти не мала.
До речі, були в нього подруги. Але завжди нічого серйозного. Ми часто бачили, як він замикався в кімнаті, щоб поговорити по телефону, але для його віку це було більш ніж нормально.
А потім він познайомився з Настею. Із цього все й почалося. Він одразу ж привів її додому познайомитись. Дівчина дуже симпатична. Але вона була із тих, хто знає собі ціну. На мою думку, навіть переоцінює себе, якщо ви розумієте, про що я. Ну та гаразд, справа молода.
Так як у нас приватна двоповерхова хата, син не поспішав залишати рідне гніздо. Нас це повністю влаштовувало, адже ми, по суті, зовсім не лізли до його приватного життя, та й він це чудово знав.
Тим більше, що більшість вільного від роботи часу Андрій проводив у своєї коханої Насті. Міг пропасти на кілька днів, а потім повертався, як ні в чому не бувало.
Місяця за чотири чи п’ять син оголосив про те, що збирається одружитися. Таке рішення було прийнято з максимальною відповідальністю, і від нас, батьків, нічого не вимагалося. Нас із батьком він просто повідомив, так би мовити. Ось такі новини.
Молоді не робили помпезного весілля, просто розписалися та відзначили у тісному колі. Єдине: спочатку попросилися жити у нас. Поки не знайдеться варіант пристойніший.
Ми не чинили опір і навіть були раді. Нехай втілюють у життя основні функції шлюбу. Я хотіла ближче познайомитися з невісткою, дізнатися більше про її минуле. Загалом побудувати нормальні життєві відносини.
Але не тут то було. Через тиждень Настя закомандувала, що непогано б провести в їхній частині будинку хоча б косметичний ремонт. І найголовніше: зробити ще один вихід на першому поверсі. Щоб у такий спосіб відокремитися від нашого крила.
Десь у глибині душі я її розуміла. Але мене не влаштовував сам факт такого нахабства, тим більше, що одружені вони були не роки, а лічені дні.
Порадившись, ми з батьком відмовили. Нарікали на те, що все одно вони рано чи пізно з’їдуть в інше місце, а нам зайвий прохід ні до чого. Це стало великою проблемою. Невістка перестала з нами розмовляти і все частіше почала висловлювати свої претензії до чоловіка.
Потім почалися нові образи та роздратування, які навіть Андрія доводили до жару. І в результаті вони подали на розлучення. Син розумів, що відбувається щось неправильне, але був закоханий.
Після прощання з Настею він став поводитись відчужено. Розмовляв із нами, тільки якщо ми його про це просили. Перестав цікавитись звичайним життям. Тільки ходив на роботу і сидів у своїй кімнаті. Іноді навіть приходив під градусом.
Уявляєте цілих 2 роки життя в такому режимі? Його не цікавило нічого: друзі, хобі, дівчата все відійшло на другий план. Він почав худнути та запустив себе. Ми не могли якось вплинути на, по суті дорослого, чоловіка.
Адже на роботу він ходив, нам допомагав, коли ми просили. Але … Як можна спокійно дивитися на сина, коли він настільки змінювався просто на очах?
Тепер до новин. Кілька днів тому на горизонті знову замаячила Настя. Я про це дізналася випадково: почула розмову сина телефоном. Він уперше посміхався, у його голосі відчувалася колишня любов до життя. Це добре.
Але я знаю таких жінок як вона. Ви думаєте, у її характері щось змінилося? Та не дочекаєтесь!
З одного боку, якщо Андрій знову підбадьориться, для нас, батьків, це буде справжнє свято. Але терпіти у себе в будинку його колишню ми не будемо. Тож у разі їхнього возз’єднання диктувати умови вже будемо ми. Нехай живуть у орендованій квартирі. Якщо зійдуться характерами – чудово. Ми будемо лише раді.
А якщо знову все піде не так, я навіть боюся подумати, що трапиться з Андрійком. Тому що вважаю, що Настя просто не знайшла нікого краще, тож і висновків для себе не зробила жодних.
З іншого боку, син уже дорослий, і допомогти йому в цій ситуації більше нема кому. Тож сидимо ми тепер із батьком як на голках, не знаючи, чим усе це закінчиться. Але сподіваємося, як завжди, лише на краще.
