Жили ми із сином в однокімнатній квартирі вдвох. Надумалося синові одружитися, а молоду дружину вести нікуди, от і привів її в мою квартиру.
Дорого, каже, зараз квартиру винаймати, ми в тебе житимемо. Ну я тільки руками розвела, куди їх дінеш.
Звільнила їм кімнату, а сама почала тулитися на розкладачці на кухні. Невістка швидко обжилася у квартирі, а чоловік їй їжу в ліжко носив, щоб та зайвий раз зі мною не перетиналася.
А їли вони те, що я їм готувала. І тут якось, поскаржилася невістка сину моєму, що я їй світло в туалеті вимкнула, коли вона там знаходилася.
Син почав за мене вступатися, та сказав, що я не могла так вчинити. А вона все одно продовжувала своє співати йому на вухо.
Її, бачите, дістало жити зі мною під одним дахом, треба щось з цим робити. Вона навіть уже вигадала, що саме. Давай, каже, купимо їй кімнату у гуртожитку на околиці міста.
Їй там буде добре, свіже повітря, магазини, лікарня, все під боком. У неї, каже, є заощадження, ось на них і купимо. Син, не довго думаючи, погодився зі мною домовитись.
Навішали мені локшини на вуха, як там добре і чудово, ну я стара дурепа і погодилася. Купили вони мені цю кімнату, до речі, витративши всі мої заощадження.
Перевезли мене туди, за п’ятдесят кілометрів від міста, син пообіцяв приїжджати до мене кожних вихідних. Ось тільки не все там так добре виявилось, як мені описувала невістка.
Ні магазинів, ні лікарень поблизу зроду не було, а сусіди буйні, та ще й траса під вікнами. А син мій хитрий виявився, перед переїздом, вмовив мене написати на нього дарчу, щоб потім питань не виникало.
Загалом, почала я жити в пекельних умовах. Намагалася дзвонити синові, щоб вони приїхали, але вони так і не приїжджали, мовляв, їм ніколи, працюють.
Так їх не було місяці зо три. Якось вирішила я прогулятися до магазину. Почала переходити дорогу, а мене мало не збила машина, водій на мене тоді ще з матюками накинувся.
Цю картину побачила молода дівчина, Надя, і вступилася за мене. Так ми потоваришували з Надею. Стали ходити один до одного в гості, вона була матір’ю-одиначкою, я іноді допомагала їй, сиділа з її донькою, поки та була на роботі.
Надя щодня їздила до міста на роботу, а працювала тоді юристом у цивільних справах. Звісно, я їй розповіла, як син зі мною вчинив, і як я тут опинилася.
Вона бачила, як я переймаюся, і вирішила мені допомогти. Надя запропонувала мені подати на сина з невісткою до суду.
Надя запевнила мене, що можна опротестувати дарчу на квартиру, сказати, що вони вас обпоїли, й силоміць змусили її підписати.
Надя добре зналася на таких справах, адже це її робота. Довго ми з нею їздили по судах, і зрештою виграли суд, а квартиру переписали знову на мене.
Сина з невісткою я з квартири вигнала, сказала, що вони дорослі люди, ось і хай винаймають собі житло самі, а моїм коштом вистачить жити. Невістка була в сказі.
А я лише відповіла, що ви зі мною вчинили підло, а закон бумеранга ще ніхто не скасовував, тож, тепер моя черга так зробити.
Живу я тепер знову у своїй рідній квартирі, завдяки Наді, а кімнату в гуртожитку я здаю в оренду, все ж таки копійка до пенсії.
З сином ми більше не спілкуємось, зате Надя мені стала, як рідна дочка. Вона часто заїжджає до мене в гості, бо працює поряд, та привозить до мене свою дочку.
Іноді залишає її у мене на вихідні. Я за багато років ще не була такою щасливою, як зараз! Багато хто назве мене довірливою та недолугою, але всі ми можемо помилятися. Як вважаєте?
