З сім’єю чоловіка ми перестали спілкуватися роки чотири тому. Тоді сестра чоловіка мене дуже негарно підставила на роботі, а свекруха стала на захист донечки.
Чоловік прийняв мій бік, ми всі дружно посварилися і благополучно не спілкувалися. А тут зателефонувала свекруха і запросила нас на «примирювальну» вечерю:
– Ми ж одна сім’я! Не годиться мовчки повз один одного проходити. Приходьте, чекаю на вас. Давно внучку хочу побачити, а тут така нагода!
Ми з чоловіком порадилися. Я – проти, чоловік висловився за:
– У доньки хоч бабуся буде! – головний аргумент чоловіка.
А те, що дівчинці два роки, а рідна бабуся під час зустрічі з нею відвертається – це нічого страшного! По-моєму, навіть якщо ти не любиш і терпіти не можеш невістку, онуки тут ні до чого! І взагалі, що їй заважало раніше цікавитись онукою?
Чоловік вмовив, а я, дурепа, погодилася. Купили квіти, торт, і пішли «миритися».
Сестра чоловіка, Влада, сиділа за столом. Поруч із нею — її чоловік, Володя. Свекруха метушилася, бігала на кухню і назад.
У неї однокімнатна квартира, раніше трійка була, але вона її розміняла. Купила собі та Владі по однокімнатній.
Чоловік ні на що не претендував, але тоді трохи образився, що його обділили. Тож, нам із житлом трохи допомогли мої батьки, але, в основному, ми самі впоралися.
Доньці виділили килимок на підлозі, та насипали іграшок. Нас посадили за стіл, засунули по тарілці з тридцяти трьома видами салату.
Чоловікові налили ігристого, мені навіть не пропонували, адже «жіноча пристрасть до міцних напоїв не виліковна”.
– Ти й так не подарунок, а якщо ще й пити почнеш — зовсім погано буде – підколола свекруха.
– За мир у сім’ї! – вимовила тост мати чоловіка.
– Мамо, ну чого тягти? — невдоволено спитала Влада.
– Так, ти маєш рацію, — погодилася з нею свекруха. Ми всі робили помилки. Але сім’я, це те місце, де людину любитимуть, попри все!
– І членам сім’ї треба допомагати! Син, у нас у родині свято: скоро у мене нарешті з’явиться довгоочікувана онука! – на цих словах Влада встала з-за столу, і гордо продемонструвала живіт, розміром з кавун.
– І ми всі маємо постаратися, щоб моя онука росла у гідних умовах!
Я оніміла! Довгоочікувана онука? А моя донька що їй не внучка? Чи там, на підлозі, невідома дитина грає?
Чоловік теж обурився, на що йому мама відповіла, зі своєю фірмовою усмішкою на обличчі:
– Синку, ну всі ми розуміємо, що це може бути не твоя дочка. А дитина моєї дочки — точно наша!
Я встала, і мовчки почала збирати доньку. Свекруха, не звертаючи на нас жодної уваги, продовжила свою проникливу промову:
– Сину! У вас двокімнатна квартира. А у Влади одна кімната. Дитині потрібно буде місце, як вони в одній кімнаті будуть жити?
Ви повинні помінятися квартирами з Владою. Ні, переоформлювати нічого ні на кого не треба, адже ми не нахабні родичі. Просто ви переїдете до Влади, а вона до вас.
Тут мене прорвало:
– А нам що, місце не потрібне? А як ми житимемо в одній кімнаті з дитиною? Вам не здається, що ви перегнули палку?
– І чого це ми повинні свою квартиру комусь віддавати? Ваших грошей ми ні копійчини не бачили, коли її придбали! Це у Влади дармова, то їй не шкода! Божевільні!
– Ви запросили нас миритися, а самі ще більше образили! Вам не соромно? А якби не потреба Влади у двокімнатній квартирі, ви б про нас і не згадали? – здогадалася я. Ви маєте рацію: онука у вас буде єдина, бо моя донька не має бабусі! Усього вам доброго!
Ми з чоловіком покинули квартиру свекрухи. Чоловік засмутився, бо не очікував від матері такого. А я навіть не здивувалася! Кілька років без них жили, і далі житимемо, нудьгувати не будемо! Як би ви вчинили в такій ситуації?
