Liudmila

– Олександро, ти взагалі чуєш, що я говорю? – Денис стояв у дверях нашої спальні й дивився на мене з таким виглядом, ніби я пропустила щось архіважливе. –

– Мамо, я не просто так дзвоню! Я із проханням. Коротше, нам жити нема де. Оренда подорожчала, а з роботою зараз напружено, мені он оклад знизили й… –

– Як це не приїдеш? Ти ж раніше завжди допомагав, синку! – голосила Ольга, притискаючи слухавку до вуха. – Мамо, я вже казав. Цими вихідними ми з Катею

Свого батька Тамара ніколи не бачила, але знала, що його звуть Іваном, бо вона була Тамара Іванівна. Прізвище, щоправда, носила мамине – Сизова, оскільки узаконити свої стосунки її

Юля готувалася до появи малюка. Все було майже готове. Сумка з речами для лікарні вже стояла у передпокої – про всяк випадок. Кімната зі свіжим ремонтом. Навіть ліжечко

Влад стояв біля вікна, тримаючи в руках м’ятий аркуш з адресою. Рукописний текст – почерк Світлани. Знайомі завитки, які він колись любив роздивлятися на листівках. Три тижні тому

– Твій чоловік назад не повернеться. Не чекай. Але дитину люби, і щастя тобі буде. А за три роки зустрінеш іншого… У селі Чукалівка жила бабка Ганна. Маленька,

Пам’ятаю, як зараз, той листопадовий вечір. Дощ зі снігом у вікно січе, вітер у трубі виє, як голодний вовк, а в мене в медпункті грубка тріщить, тепло. Я

– Мамо, а чому бабуся каже, що ти мене мориш голодом? – Коля вийшов на кухню, тягнучи по підлозі довгі штанини піжами. – Вона вчора тітці Марині телефоном

– Іро, дивись, як Мар’яна почервоніла! Прямо маків цвіт, як моя бабуся казала. -Так. А кавалер який! Майже що принц. Цікаво, а кінь у нього є? Ірина та