Liudmila
– А Васька де? Васьки не видно! Куди зникла, куди поділи… – серед натовпу родичів, що стовпилися на сходах лікарні, пройшов здивований шепіт. Будь Васька Василем, тобто батьком
– Віталю, ти хоч розумієш взагалі, що діється у тебе під носом?! – обурено спитала я. Але чоловік уткнувся в телефон і майже не звертав на мене уваги.
Сусід Іван Іванович називав їх «дівчатками». «Дівчаткам» було добре за сімдесят, вони жили в сусідніх під’їздах і дружили – не так давно, але міцно. Обох звали Наталями, тому
Мама зателефонувала Ользі у четвер увечері. – Олю, які у тебе плани на суботу? – Запитала вона. – Та нічого особливого: продукти треба купити, квартиру прибрати, – відповіла
– Олю, ну не можеш ти просто вигнати дитину! Вона маленька, у чужому місті. Ти хоч розумієш, що з нею може статися? – наполягав Андрій тремтячим від обурення
– Тобто як, Вікторії нічого не дістанеться? Вероніка здивовано глянула на чоловіка. Андрій знизав плечима. Його обличчя залишалося спокійним. Наче йшлося про щось, що само собою зрозуміле. –
П’ятдесятирічний ювілей. Дата, на яку Марина чекала з трепетом і легким сумом. Вони з Андрієм планували цей день майже рік. Шикарний ресторан з панорамним видом на нічне місто,
Віка та Максим починали своє життя самостійно. Ніхто з батьків їм не допоміг. Могли б, та не допомогли. Можливості мали кожна родина. – Одружилися самі, самі й живіть!
Важке, просочене запахом ладану і майже зів’ялих квітів повітря тиснуло на плечі, змушуючи згинатися ще нижче. Олена стояла біля свіжої могили, кутаючись у чорну хустку, і не могла
Марк стояв на кухні, зосереджено збиваючи соус для пасти. В одній руці він тримав вінчик, в другій – відкриту куховарську книгу, а на обличчі застигла маска зосередженості. Аромат