– Що, Васю, зі своєю колодою в оці життя прожив, поки чужа смітинка оскомину не набила? А потім і своя колода впоперек встала!
– Людко, де мій паспорт? – Прокричав Вася на всю квартиру. – Коротше, знайди мій паспорт, бери свій і пішли до РАЦСу! – Василю! – Люда зазирнула до
– Навіщо відпустила? – З порога запитала мама, коли повернулася. – Та ти ж лаялася, що я його в будинок привела, тепер питаєш, навіщо відпустила! – Тетяна намагалася не показати мамі, що вона засмучена
Після нічного чергування Тетяна втомилася так, що ледве пересувала ноги. Морози змінилися відлигою, щодня йшов сніг. Тетяна раз у раз ковзалася, наступаючи на кригу під пухким мокрим місивом.
Відплатила тією ж монетою…
– Алісо, що ти таке кажеш? – ахнула свекруха. – Я мати. Я його виховала! – Саме так! – підхопила невістка. – Він до тридцяти років не знав,
– Вона тебе не звинувачувала, – сказала тітка тихо. – До останнього чекала, сподівалася, що приїдеш. Але ніколи не винила, жодного разу поганого слова не сказала. Все повторювала – у Машеньки робота, у Машеньки сім’я, їй ніколи
– Маріє, може, до мами твоєї з’їздимо? Провідаємо її, га? Адже давно не були… Марія відірвалася від телефону, ковзнула поглядом по чоловікові. Олексій стояв у дверному отворі кухні,
– Я не зобов’язана його любити…
– Льоша, сьогодні ж Микита приїжджає? Ольга стояла біля плити, помішуючи щось у сковороді, і не оберталася. Олексій відклав телефон на стіл, потягнувся. – Так, Наталя завезе його
– Намагаєтесь?! Ви серйозно? Діти голодні, під мокрими ковдрами сплять, а ви гроші на ремонт просите? – Ну, ти легше, – колишня свекруха підібгала губи, і обличчя її стало кам’яним
– Дітям же влітку подітися нікуди, – поскаржилася в слухавку колишня свекруха. – Може, ти їх до нас на дачу привезеш, га? Не встигла я відповісти, як вона
– Ти все ще сердишся через ту квартиру? Ну коли ми тебе… попросили? – Мамо, попросили – це коли пропонують варіанти. А коли виставляють із валізою в нікуди – це називається інакше. І ні, я не злюсь. Я зробила висновки! – Ти вибрала штани!
– Збери свої речі, Соня. Щоб надвечір духу твого тут не було. Зрозуміла? Олег стояв у дверях кухні, притулившись плечем до одвірка. Він повільно сьорбав каву з улюбленого
– Ромо, я в декреті була, – Катерина почула свій голос ніби збоку. – Я твого сина ростила! Нашого сина! – Ну так. Ти три роки не працювала, я три роки за двох орав. Тепер тобі час віддати мені борг в дев’ятсот сорок тисяч! Справедливо ж?
– Катю, може тобі вже в декрет вийти? – сказала Галина Петрівна. – На тобі ж обличчя немає. Бліда вся, руки тремтять. Та й за всіма термінами час
– Жінко, я не танцюю…
Гості веселились. Наречений та наречена вже не сиділи, як прив’язані, а вільно пересувалися по залі. Кафе вибрали ближче до будинку, приміщення просторе, світле. Нарядили повітряними кулями, плакатами з
– Не лізь на чуже узбіччя, коли своє кострубате! – Гаркнув чоловік
– От скажи мені, Павлівно, що нашій Свєтці не вистачає? Син у мене на заробітках місяцями пропадає. Гроші їй добрі привозить. А вона все незадоволена. – Прийдеш до

You cannot copy content of this page