Liudmila

– Відстань ти від мене! Я одружуватися з тобою не обіцяв! І взагалі, я і знати не знаю, чия це дитина! А може, й не моя зовсім? –

Юрко лежав із заплющеними очима. Я знала, що він не спить. Минуло два тижні, як його привезли з обласної лікарні. Але жодного разу в темний час доби він

– Завтра нас викликають до школи! – дружина кидає сумку і втомлено сідає на лаву у передпокої. – Що трапилося? – Запитую. – Твій син знову завинив! Я

– Віра, дитинко, я тут подумала, – приголомшила мене свекруха. – Навіщо нам взагалі ця квартира у місті? Дивись, яка краса за містом! – Помідори свої, огірки свої!

Аліса зайшла в кафе й одразу побачила Юлю, яка підняла руку, щоб привернути увагу подруги. – Привіт! – Сто років не бачились! – І ще б сто не

Жила собі Ніна спокійно і горя не знала. Як з дому пішла у вісімнадцять років, так ніхто про неї й не згадував. Мати до неї ставилася дивно. Начебто

Ганна побачила його в понеділок уранці, коли виходила до машини. Сидів біля їхньої брами, як прив’язаний. Великий, кудлатий, брудний настільки, що породу не розбереш. Дивився на неї такими

Кожний ранок Марії Микитівні починався однаково. Рівно о шостій вона вставала з ліжка і йшла на кухню. Випивала склянку води з лимоном, бо колись у журналі вичитала, що

Цей дивовижний випадок із життя мені розповіла моя бабуся, яку я часто відвідую у селі. Якось ми довго не бачилися – я два роки працювала за кордоном і

– Забери мою дочку зі школи, – сказала Марина. – Тобі ж не складно, правда? – Не складно, – погодилася я, – тільки… – Ой, все згодом! –