Liudmila

Марія Павлівна розкладала на прилавку останні помідори, коли помітила, як Микола з м’ясного ряду, жбурнув порожню банку прямо у бік собачого хвоста. – Знову ця шавка під ногами

– Повтори, що ти сказав? Наталя дивилася на чоловіка і не вірила власним вухам. Їй здалося, що вона не дочула. Максим тяжко зітхнув і провів долонею по обличчю,

– Чому я повинен тебе утримувати? – А ти мене утримуєш? – А хто купував тобі тиждень тому ліки? Хто купував продукти за твоїм списком? Капці тобі довелося

– Людко, ти збожеволіла на старості років! У тебе онуки вже в школу ходять, яке весілля? – Такі слова я почула від сестри, коли сказала їй, що виходжу

Дзвінок. Відчиняю двері. За дверима красуня – молодиця років тридцяти з невеликим, точена фігурка, червона сукня-міні, що облягає, відкриває засмаглі красиві ноги, в глибокому декольте пишні груди. Макіяж,

– Ірочко, у тебе золоті руки! – сказав свекор Семен Петрович, уплітаючи другий шматок. – Такого “Наполеона” я, зізнатися, давно не їв. Мій чоловік Паша задоволено хмикнув і

– Що він зробив? – Лариса похлинулася кавою та ошелешено дивилася на подругу. Ольга сиділа навпроти, згорбившись над своїм кухлем. Усередині все ніби вигоріло, залишивши лише порожнечу. Руки

– Світлано, Ігор мені пропозицію зробив, – сказала Ліля своїй подрузі. – Та ти що! – Вигукнула та. – Треба ж – дочекалася все-таки свого часу! – Свєто,

– Мамо, поїдьмо до бабусі, – плакала семирічна Єва. – Бабуся нас не прийме. – Чому, ми ж жили в неї? – Вона сказала, що це було востаннє.

– Олексію, – мама проходити не поспішала, вона говорила буквально у дверях. – Ми щойно були у нотаріуса. Дізнавались про спадщину. І дізналися дещо… – Що ви дізналися?