Liudmila

– Як це продала? – Віра Миколаївна повільно опустила чашку на блюдце. – Ну, оформила на себе рік тому, ти ж сама підписала, – Аліна знизала плечима, намазуючи

Денис був єдиною дитиною у сім’ї. Не вийшло у батьків більше дітей, якесь ускладнення після пол.огів. Мати Тамара та батько Олексій хотіли велику родину. Вони планували трьох, але

– Підвищили її, розумієш! Ти вирішила з мене дурня зробити? Так я не перший рік у світі живу і все чудово розумію. Кому ти дала? Цьому лисому з

Мами не стало у середу. У четвер діти вже рахували гроші. Їх троє: Людмила – старша, їй п’ятдесят два роки, бухгалтер, живе з чоловіком-гультяєм, рахує кожну гривню і

– Алло, доню! Чуєш мене? Куди ти зникла? Чому не дзвониш? – Ганна Олександрівна не розуміла, чому Віра так різко обірвала зв’язок з нею. – Мамо, вибач, але

Дзвінок від матері пролунав об одинадцятій вечора і не обіцяв нічого доброго. – Рито, доню, – плакала мама, – нещастя в нас. Рита завмерла, щось треба відповісти. Нещастя.

– Тамаро Іванівно, а куди коробку поставити? – Запитала Марина, протискаючись у двері дачі. Свекруха підібгала губи та скривилася, ніби невістка при всіх нецензурно вилаялася. – Сім років!

– Господине! Ви молоко продаєте? Нам ваші сусіди сказали. Віра Іванівна побачила молодого чоловіка, що стояв біля паркану. – Так, продаю. Ось тільки подоїла свою Марту. А скільки

Ніна Петрівна добре пам’ятає день, коли їй довелося вирішувати долю чужої дитини. Була середа, чоловік прийшов з роботи раніше звичайного, похмуріше хмари. Без слів Віктор простяг їй конверт.

Я відкладала гроші роками. Збирати я почала з того часу, як Ася пішла в п’ятий клас. Тоді вона серйозно сказала: – Бабусю, я хочу лікувати тварин. Я тоді