– Ви повинні нам допомагати! Ми вас виховали! – Кричала мати й била з усієї сили по дверях ногою. – Я зараз поліцію викличу, – стиснувши зуби, погрозливо промовила дочка
– Ви повинні нам допомагати! Ми вас виховали! – Кричала мати й била з усієї сили по дверях ногою. – Я зараз поліцію викличу, – стиснувши зуби, погрозливо
– Дах провалився! Від снігу! І вікна всі розсохлися, дме так, що фіранки вітрилом! І пічка… Пічка тріснула, топити не можна! А нову ставити – це ж всю підлогу розбирати! Ти знала! Знала та мовчала!
– Віддай мені будинок, – вимагав брат, – зрештою, у тебе квартира є, а нам з дітьми куди?! – Я не проти, – тихо сказала я. – Забирай.
– Мама має рацію! – Ти стала зовсім іншою! Надто незалежною. Мені соромно, що дружина заробляє більше за мене! – Обурено заявив чоловік
– Ти зовсім зарозумілася! Дружина повинна слухатися чоловіка, поважати, а не поводитися так, як ти! А в тебе вже корона виросла до стелі! Артем кричав так, що в
– Господи! – Прошепотіла баба Валера і кілька разів перехрестилася. – Що? – злякано подивилася на неї Лариса і навіть підвелася зі стільця. Усередині все похололо і їй стало не вистачати повітря. А в серце закралося погане передчуття
– Господи! – Прошепотіла баба Валера і кілька разів перехрестилася. – Що? – злякано подивилася на неї Лариса і навіть підвелася зі стільця. Усередині все похололо і їй
– Мишко, треба допомогти мамі! – Мамі треба було порадитись, перш ніж купувати графські руїни! Я своєї думки не поміняю! Дім твоєї мами мені не потрібен, я вкладатися туди не збираюся
– Мишко, мама запрошує нас на ці вихідні на дачу. – Що? Я не дочув? На дачу? Вона отримала спадщину? А дача де? Випадково не на березі моря?
– Ви ж знаєте, що Коля та Наталка влітку на заробітки їдуть. Хлопців із собою взяти не зможуть. У мене не вистачить сил п’ять місяців з онуками вовтузитися. Тільки ви залишаєтеся. – Світлано Михайлівно, ви з якого дуба впали, коли вирішили нам це запропонувати? – Запитала невістка
За вечерею Гліб повідомив дружині цікаві новини про свого старшого брата – Миколу. – Уявляєш, Катю, Коля разом з Наталією наприкінці квітня звільняються і на п’ять місяців їдуть
Прийшли непрохані, то й пішли некохані…
У двір сільського будинку в’їхала розкішна іномарка. З неї, з цікавістю оглядаючи мальовничі околиці, вийшли далекі родичі Тоні. – Якими долями? Не чекали на вас. Ви б хоч
Отак і живуть поруч. Дві дружини одного чоловіка. І лише Бог знає, як розплести цей вузол нелегких стосунків…
Вона увійшла непомітно. Лише тихий скрип дверей змусив усіх підійняти голови. Сім’я снідала. Десятирічний Толя здригнувся, побачивши матір і відразу опустив голову. А чотирирічна Оленка навпаки дивилася на
– Ти навмисне це зробила, так? Щоб Льоня з Наталкою від тебе з’їхали? – Так, – чесно зізналася я. – А мені тепер як їх випровадити? – Не знаю, мамо! Але до себе я їх більше не пущу! Годі! Не малі діти, щоб на чужій шиї сидіти…
– Наташ, скільки можна? – суворо запитала я. – Ви вже рік у мене живете. Невже вам не хочеться жити окремо своєю родиною? – Ну, Риммо, – заголосила
– Зоя, ну що ти мовчиш? Ти не хочеш мене ні про що спитати? – Про що? – Де ти був двадцять дев’ять років? – У своїх думках я давно тебе поховала. А ти, виявляється, ось, живіший за всіх живих! Виходить, що просто покинув нас, про що тут говорити?
Зоя стояла у черзі супермаркету і почувала себе дуже незатишно. Вона спиною відчувала погляд, який обмацував її з довгої черги людей з візками продуктів. Жінці було настільки дискомфортно

You cannot copy content of this page