Liudmila

– Тату… – ледве чутно прошепотіла Ліза, насилу повернувши голову, ніби навіть цей маленький жест давався їй з неймовірним зусиллям. Вона хворіла вже чотири довгі місяці. Хвороба, як

Юля сиділа на лоджії другого поверху їхнього нового будинку й працювала. У вікно віяв свіжий вітерець, сонця було вже не видно. Прохолода після спекотного дня принесла полегшення. Юля

– Та скільки можна! – Третя година дня! Майте совість! За стіною знову стогнали. Жіночий голос то тихий, то голосний. Потім чоловічий – низький, розмірений. І знову жіночий

– Мало не попався! – говорив чоловік приглушеним голосом. – Ти уявляєш, Ольга вчора побачила, як я на зупинці висаджував Василину. Я думав, що вмить посивію, але все

– Здали проєкт по Набережній, – Антон повернувся з роботи окрилений, – тож на вихідні ми всі виїжджаємо на турбазу, всім колективом. – А дружин ваш колектив із

– Це все ти! Через тебе я один! – Тобто, це я підклала під тебе коханку? – обурилась мати, вигнувши брови. – І в чарку заглядати тебе теж

Шість років тому я була найщасливішою нареченою. Ми з Андрієм зустрічалися два роки, він був дбайливим, кумедним, щирим. Я бачила в ньому людину, з якою хочу прожити все

– Жодних документів? Ані імені, ані адреси? Олена спохмурніла, переглядаючи медичну карту пацієнта. Її голос звучав рівно, але в очах читалося занепокоєння. – Ні, – відповіла літня санітарка,

– Ігорю Михайловичу, можна до вас? – Світлана стояла у дверях кабінету, стискаючи тека з документами в руках. Обличчя бліде, але рішуче. Ігор підійняв очі від комп’ютера. Тридцять

– Ой, Юрко! Ви куди це такі гарні? – спитала Антоніна Юріївна, зустрівши на вулиці сина з невісткою. – Та ми ось у кіно вирішили вибратися. Потім може