Liudmila

Чоловік Наталії та майже вся його численна рідня родом із села Підліски. Молодь, звісно, ​​здебільшого роз’їхалася, а старше покоління залишилося. Взимку в селі будинків із десяток житлових, а

Ранкове сонце ледь пробивалося крізь фіранки, коли Ілля почув дивні звуки з кухні. Не плач, але щось схоже на схлип. Він накинув халат і, намагаючись не розбудити дружину,

– Ну тобі що, важко налити мені та онукові зайву тарілку супу, чи що? Я не розумію! – Так, Христино. Важко. Поки тебе не було, все дуже змінилося,

Віра дивилася на промокле цуценя і відчувала, як усередині все стискається. Ні. Тільки не це. – Мамо, глянь на нього! – Артем притискав до грудей тремтячу грудку вовни.

– Повтори, що ти сказав? Ольга стояла посеред вітальні, вчепившись пальцями в спинку крісла. Вона, не моргаючи, дивилася на Олексія, на людину, з якою прожила майже двадцять років.

Олена їхала в село. Вже весна треба остаточно вирішити, що робити з будинком. Продати чи залишити. Гроші потрібні, на перший внесок вистачить. Олена та Павло вже одружилися, а

Людмила увійшла у квартиру й одразу відчула якийсь неприємний запах. Звичайно, синій пакет зі сміттям, яке вона перед тим, як піти на роботу, поставила біля дверей, ніхто не

Зазвичай на свій вісімнадцятий день народження всі чекають з особливим хвилюванням. По-перше, – це межа між дитинством та дорослим життям, по-друге, – подарунки цього дня дарують особливі. Комусь

– Мамо, поклади грошей на проїзний, – сказала Кіра, не підводячи голови від телефону. – Тисячу. І ще на подарунок Вікторії, у неї теж завтра день народження. Галина

– Тут така справа, – Льоша відвів погляд, зітхнув і нарешті виклав тещі їх з Олею плани. – Що ж, – відповіла Валентина Іванівна. – Життя продовжується… Я