– Сергію, я щойно прийшла, – тихо сказала вона. – У мене була важка ніч. – А в кого вона легка, – спалахнув він, підвищуючи голос. – Думаєш, мені легко? Мені за годину звіт за квартал складати. Начальство дихає у спину! – План не виконано! А я тут голодний, як вовк стою! Невже так важко було з вечора щось залишити? Чи ти думаєш лише про своїх пацієнтів?
Ганна повільно підіймалася сходами на п’ятий поверх. Кожна сходинка давалася насилу, а ліфт зламався ще вчора. Ноги гули після дванадцятигодинної зміни у відділенні швидкої допомоги. Вона зупинилася на
– Ну і навіщо тобі дитина? Насте, тобі під сорок! Які можуть бути діти! – Засміялася сестра. – Світлано, я серйозно! Я хочу всиновити дитину із дитячого будинку. – У твоєму віці люди про онуків думають, а не про те, щоб підгузки міняти!
– Ну і навіщо тобі дитина? Насте, тобі під сорок! Які можуть бути діти! – Засміялася сестра. Настя повільно поставила філіжанку на стіл, спостерігаючи, як Світлана витирає сльози
– Зіночко, люба, ну що ж це таке діється?! – Алла увірвалася на кухню з відром та ганчіркою. – Я просто у паніці від того, як ви живете! Подивися на ці вікна! Вони ж не милися з минулого століття! – Як мій бідний братик може жити в такому свинарнику, я просто не розумію! Ти ж жінка, господиня! Хто повинен за порядком та чистотою у будинку стежити? Я ж не можу до вас ходити через день!
– Зіночко, люба, ну що ж це таке діється?! – Алла увірвалася на кухню з відром та ганчіркою. – Я просто у паніці від того, як ви живете!
– Я буду по чужих кутах поневірятися? Там поживу, там посиджу, у цього поїм, у того посплю?! Сама собі я тут господарка, і нікуди не поїду! Хочу їм, хочу сплю, хочу заміж виходжу. Більше з такими пропозиціями до мене не приїжджайте! – Відрізала мати
Ганна прокинулася рано. Коли щось має відбутися – сон зникає. А чекала на неї довгоочікувана зустріч. Син обіцяв приїхати всією сім’єю, дочка із чоловіком. Чи вийде їм всім
– Ой, Юлю, якщо тобі гроші нема куди подіти – краще б братові допомогла! З глузду з’їхати! Шість тисяч сімсот на корм! – заголосила мати
– Ой, Юлю, якщо тобі гроші нема куди подіти – краще б братові допомогла! З глузду з’їхати! Шість тисяч сімсот на корм! – заголосила мати. Юля поставила келих
Перед Галиною стояла незнайомка у вогняно-червоній короткій сукні, яка ледве прикривала стегна. В такій же червоній фаті. Але найстрашніше було не це. Руки нареченої, від плечей до зап’ясть, були вкриті яскравими, складними татуюваннями. Дракони, квіти, якісь символи перепліталися у буйному візерунку. Ноги також. Від щиколоток до колін, а може, й вище. Свекруха відчула, як земля йде з-під ніг
Галина Петрівна завжди сподівалася, що її Максим знайде собі гідну наречену. Хорошу дівчину з пристойної родини, освічену, скромну. Тому, коли син привів Аліну, жінка відразу відчула каверзу. Дівчина
– Днями я їду в Грецію на відпочинок, а сьогодні починаю нове життя. Без тебе. І так, я закоханий в іншу жінку, так буває, мала! Що тут поробиш? Не сумуй, – життя триває!
Він, мабуть, довго готувався, набирався сміливості й ось нарешті сьогодні повідомив мені про своє рішення розлучитися. Сказав, що забере речі за місяць: – Днями я їду в Грецію
– Ви щось плутаєте, шановна! У мене є лише одна бабуся. Улюблена. І звуть її Ірина Петрівна, – з деяким глузуванням промовив Кирило. – Погодьтеся, наявність кревності – не показник
У дев’ятнадцять років Ксенія виявила, що при надії. Дівчина ніяк не очікувала, що це станеться, саме тоді, коли вона вперше в житті наважиться вступити у подібні відносини. Тому,
– Та… Таня?! Ма… ма?! – Очі сина та чоловіка, здавалося, були готові вилізти з орбіт. – А… ви… що тут… Рита так і ахнула. – Та ось, прийшли подивитися, на що ти витрачаєш сімейні гроші, – Віра Павлівна пройшла у квартиру, як до себе додому, та критично оглянула обстановку. – О-о-о… євроремонт, треба ж… Ага… І стіл накритий! Як для серйозного банкету
– Я зараз відкрию тобі одну таємницю, – сказала Віра Павлівна, ставлячи переді мною кухоль свого фірмового какао. І я зрозуміла, зараз станеться щось неординарне. За сім років
– Татусю, я так скучив! Мама мені набридла, коли ти прийдеш? – Син притис телефон до вуха. – Ой, синку, я затримуюсь на роботі! Ще кілька годин. Потерпи маму не багато, я скоро буду! Потерпи маму… Ці слова застрягли у голові Ольги. Наче вона була якимось випробуванням, яке треба терпіти. Наче її присутність – важка ноша
– Коли тато вже прийде? Ти мені набридла! Де тато! Тато! Татко! – Продовжував кричати син. Дитячий голос шкрябав по нервах, кожне слово віддавалося болем у скронях. Максим

You cannot copy content of this page