Liudmila

– Знаєте, я обожнюю своє покоління! Ми застали платівки та бобіни, перекручували на олівці касети та сиділи під стаціонарним телефоном, чекаючи дзвінка. – А пам’ятаєте, як ми замовляли

– Галю, поживи у подруги кілька днів, мама приїжджає! – Видав чоловік. Я стояла біля шафи й дивилася на полиці з речами. Костянтин сидів на дивані, уткнувшись у

– Твоя мати хоче дачу? То хай сама все робить, а не на готове приїжджає! – розлютилася я. – Ти не розумієш, мама, вона ж до життя не

Коли щомісяця сподіваєшся побачити дві смужки на тесті – це як вирок, розтягнутий у часі. Вони були молоді, щасливі, впевнені: ну що там, захотіли – і вийшло. Так

– Ігорю, а про мене ти подумав? – Тихо запитала Аня чоловіка, – я розумію, що ти любиш дочку. Я не збираюся тебе позбавляти спілкування з нею… –

– Вітю, я тут подумала, – сказала Олена за вечерею, розкладаючи по тарілках смажену курку. – Може, купимо однокімнатну квартиру? Здаватимемо, буде підмога до майбутньої пенсії. Віктор кивнув,

Роман жив на своє задоволення і горя не знав доки не одружився вдруге. Жилося йому добре, квартира своя – батьки купили, робота – у тата у компанії. Працюй

– Ви цікава жінка! Спочатку кликали онука на все літо, ми вже все розпланували, а тепер «не привозьте»? А нам як бути? Динаміки телефону гуркотіли від обурень невістки.

Настя сиділа за кухонним столом і прикидала, як розподілити аванс, що надійшов на карту. Перед нею лежав аркуш у клітинку, на якому було записано найнеобхідніші витрати. Десять тисяч

Ганна складала черговий букет для весілля, коли зателефонував незнайомий номер. Дзвонила сусідка дядька Петра, виявляється, вчора його не стало. Ганні стало дуже сумно, це була людина, яка колись