– Вікторе Семеновичу, – я говорила повільно, чітко, щоб кожне слово дійшло до свекра. – Я не купуватиму вам машину! Ніколи! Це не мій обов’язок! У вас є син, який може допомогти. А якщо він не може чи не хоче, значить, з ним і розбирайтеся
– Я не купуватиму машину для твого батька! – Відрізала я. – Нехай сам збирає, підробіток шукає, кредит бере. – Олено, ну скажи мені чесно, як людині, з
– Ану розкажи, люба невістко, які в тебе є секрети від чоловіка?…
Коли Федір прийшов додому, у квартирі було тихо. Його дружина, Світлана, ще з ранку попередила, що сьогодні затримається на роботі – керівництво вирішило провести позачергову ревізію. Він зайшов
– Гарний ти мужик, Пашка! Все вмієш, за все берешся, ніби ти давно дорослий. – Так, я давно й дорослий. Дуже давно. Іноді мені здається, що я навіть старий. – Ти молодий, просто розумний та мудрий. Ти мені, як син, як онук. Рідний
Павло часто згадував той день. Намагався забути, але спогади завжди виникали зненацька. Пашка сидів на кухні і їв картоплю, яку щойно сам зварив. Їв без хліба та навіть
– Чаклунка! Ой, не можу! Недолуга голова! Самі придумають, самі повірять … а трави, – їх же кожен збирати та пити може, бо здоров’я бережуть вони, та сон охороняють
Дівчина років вісімнадцяти, зіщулившись, тупцювала біля крихітного будинку на відшибі містечка. Зігріваючи замерзлі руки диханням, вона озиралася на всі боки, не наважуючись увійти. Ліхтарів у цьому районі зроду
– Маринко, скажи дітям, хто я такий! Батька шанувати треба! Ти домовленість пам’ятаєш? Марина з жахом дивилася на Василя і не знала, як пояснити синам, що їхній батько, не герой, який будував місто для бідних у далекій країні, а лише старий гультяй, що колись кинув їх на волю долі
Коли у Люди підійшов термін і вона потрапила в лікарню, Василь був у черговому рейсі. За кілька днів, не заїжджаючи додому, він одразу ж поїхав туди, але там
– Але ж я… У мене в суботу плани… – розгублено промимрив син. – Перенесеш, – суворо відповів батько. – Тобі не просто так гроші дали! Сім’я в тебе вклалася, а тепер твоя черга вкласти сили в неї
Гудок на прохідній заводу сповістив про кінець зміни. Іван Сергійович, рухаючись повільно після дванадцяти годин біля верстата, попрямував до роздягальні. Ноги нили та гули, відгукуючись кожним втомленим м’язом.
– З’явився, на кого не чекали! – Вигукнув Дмитро Петрович. – Так можеш назад провалювати! – Тату, ти чого? – Здивувався Андрій. – Я двадцять років удома не був, а тут така зустріч! – Була б моя воля, я б тебе ременем зустрів! – Дмитро Петрович схопився за пояс. – А нічого! Ми зараз це виправимо!
– З’явився, на кого не чекали! – Вигукнув Дмитро Петрович. – Так можеш назад провалювати! – Тату, ти чого? – Здивувався Андрій. – Я двадцять років удома не
– Усі мужики так живуть, – повторював він, як мантру, – всі! Просто дружини вдають, що не помічають. А ти… Ти завжди все ускладнюєш!
– Мій чоловік з іншою жінкою? – Здивувалася я. Діму я побачила у торгівельному центрі. Його рука лежала на талії молодої жінки в червоній сукні так природно, ніби
– Не треба мені брехати! Я бачила, як ти поводився! Ти намагався відбити свою колишню у Максима! Весь вечір ти демонстрував, що вона твоя! Що між вами все ще є зв’язок! А я там була зайвою
– Ти знову до неї? Тетяна свердлила поглядом чоловіка. Андрій продовжував натягувати взуття. – До дітей, Тань! До дітей, а не до неї, – промимрив Андрій, зав’язуючи шнурки.
– Слушно? А те, що Ліда жила і доглядала маму, ви не врахували? – Сказала Таня. – А ми всі діти, а отже, однаково повинні отримати! Закон такий! – А совість де? – Ось по совісті все й ділимо, всім однаково, – нахабно кинув брат
Ліда зустрічала гостей. Два брати Євген та Василь жили у різних містах, але приїхали одночасно. Обоє з дружинами. – А що ви без дітей? У нас тут добре,

You cannot copy content of this page