Liudmila

Олена пересунула тарілки ще раз. Салати, м’ясна нарізка, дитячі кумедні канапки, фрукти, сир – все на місці. Незабаром зберуться гості. Привезли торт. Синові Мишку сім, попереду школа. –

– Мамо, забери мене звідси, я більше не можу! – тремтячим голосом благала Аня. – Я додому хочу! – То тебе ж тут ображають, карають, – хмикнула Марина.

Надія тримала в руках пакет із помідорами й відчувала, як холодні краплі дощу барабанять по каптуру куртки. Серпень видався дощовим, небо затягло сірими хмарами, і здавалося, що сонце

Людмила жила в будинку навпроти молодої родини сина і вважала своїм обов’язком придивлятися за невісткою. Олексій працював вахтовим методом, пропадав там по два місяці, а невістка Світлана залишалася

– Соню, ну, будь ласка! – благала її сестра, – не кидай мене. Я без тебе Іллюшу на ноги не поставлю! У мене грошей немає, я не працюю,

– Мамо, навіщо ти знову погодилася на ціле літо сидіти з онуками? Ти після того разу казала, що втомилась від них. Я б тебе зрозуміла, якби сестри привозили

– Та з тобою просто нудно! Як у бібліотеці. І взагалі, я покохав іншу, Марино! Марина здивовано дивилась на Віктора. Усередині наче натягнута струна луснула. Три роки разом,

У п’ятницю Ліза поверталася додому у гарному настрої. По-перше, сьогодні вона дізналася, що на додаток до відпускних отримає пристойну премію. А по-друге, до відпустки залишався лише один тиждень,

Алла прожила п’ятдесят п’ять років і вважала, що знає про життя все. Лікар із тридцятирічним стажем, вона бачила людей наскрізь. Або так думала. Мами не стало у лютому.

– Мамо, ну подумай сама! – Олег ходив по кухні туди-сюди, розмахуючи руками. – Квартира простоює! Здавай її, хоч якісь гроші будуть! – Не буду я нічого здавати,