– Мамо, може, Ліза має рацію. Цього року, справді, краще буде без гостей. Алісі ж тільки два місяці, вона ночами плаче. – Ось коли будете у своїй квартирі жити, тоді й встановлюйте свої правила. А в моїй хаті буде так, як я вирішу!
Ліза не спала третю ніч поспіль. Аліса репетувала з одинадцятої вечора до четвертої ранку. Кольки. Лікар сказала – пройде до трьох місяців. До трьох місяців лишалося ще двадцять
– Я ж так і не робив подарунків своїй Валі. Все ніколи було. Та й пустощами це вважав. А ти дивися, Сергій готовий жити надголодь, аби радість доставити дружині. – Отже, і справді любить. А я сам люблю Валю? До весілля, здавалося, любив. А потім якось усе стерлося. Жили, як живемо. Згадати нічого. Одна метушня. Ех, життя-буття!
Семен Петрович ніколи не робив подарунків своїй дружині, з якою він щасливо прожив цілих двадцять років. Та якось не доводилося. З Валею вони одружилися швидко, за місяць після
– Мені що, шматка м’яса для матері шкода має бути? – Тобі ні! Ти його не купував й не готував! – А мені шкода, Вово! Бо до зарплати два тижні, а у нас у морозилці порожньо!
– Мені що, шматка м’яса для матері шкода має бути? – Тобі ні! Ти його не купував та не готував. А мені шкода, Вово! Бо до зарплати два
– Так. Іноді життя підкидає несподівані зустрічі, – подумала Рита
– Маргарита Олександрівно! – гукнув Риту начальник, коли вона йшла до ліфта. – Доброго дня, Михайле Андрійовичу, – сказала вона, зупинившись. – Сьогодні після обіду Микола проводитиме співбесіду.
– Я знав! Майже із самого початку здогадувався. Але він завжди був моїм сином. І є! І буде! – Він помовчав, а потім додав так тихо, що слова майже забрав вітер: – І тебе б нікуди не відпустив. Ніколи! Тому що ти – та єдина, що живе у моєму серці з дитинства. І іншої там ніколи не було!
Вечірнє сонце, ніби розплавлений мед, розтікалося схилами пагорбів, фарбуючи скромні будиночки села в теплі, умиротворені тони. Повітря було напоєне ароматом скошеної трави й димком віддалених багать. В одному
– Не смій мені вказувати! – Тоді поводься, як доросла людина, а не як четверта дитина! – Я не наймався бути домашнім робітником! – Закричав Дмитро. – Ясно тобі? Хочеш працювати – працюй! Але щоб удома все було, як раніше! – Як раніше вже не буде! – Віра не відступила
– Мамо, а чому Єгор каже, що я дурна вівця? – Ганна завмерла у дверях. Віра відірвалася від каструлі з борщем. – Єгоре! – крикнула вона у бік
Я не дала грошей на четверте весілля свекрухи, тому вона викинула наш весільний подарунок при гостях
– Катюша, мама дуже засмутиться, якщо ми відмовимо, – сказав Вадим, відводячи погляд. – Подумай сама, вона зустріла людину, яка її по-справжньому любить. – Хіба ми не можемо
– Прийшла до тебе бабця, значить хтось її привів! А ось навіщо це – зрозуміємо потім…
Катя жила нудно і безрадісно. Ні, родичі в неї були, і навіть чоловік був, але всі працювали, а Катя хворіла. І не так її долала хвороба, як самотність
– Ваш чоловік – батько моєї дитини! – Видала Христині незнайома жінка
– Ваш чоловік – батько моєї дитини! З такими словами до Христини, що мирно обідала, підійшла незнайома жінка. Безцеремонно вмостившись навпроти, ця жінка стала чекати хоч якоїсь реакції
Чоловік святкував перемогу в суді… але за два дні дізнався, що його «розлучення століття» коштувало йому свободи та всього майна
– Все, мамо. Вона підписала. Квартира та машина мої! Кредити її! Роман говорив телефоном прямо біля дверей залу суду, не понижуючи голосу. Марина стояла за три кроки від

You cannot copy content of this page