Liudmila

– А що сьогодні на обід? Ірина здригнулася і різко обернулася. У дверях стояла знайома постать. Альоша – дванадцятирічний племінник чоловіка. Хлопчик дивився на неї вимогливо і жалібно

– Тату, я тут подумала, – Марина увірвалася у квартиру, наче ураган. Шпурнула сумку на стілець і, не знімаючи пальта, пройшла до вітальні. Семен Степанович сидів у своєму

– Почався в селі ранок, – пробурчав Борис, почувши крик сусідки Марини. – От неприємна баба, – сказав він, підкріпивши важким словом. Жив Борис сам, не димів і

Влад проводжав Таню після занять щовечора. Мовчки йшов поруч, тримаючись на пристойній відстані. Іноді ніс її сумку. Іноді просто мовчав. А Таня тільки посміювалася. – Ну, що ти

Марина прокинулася наступного дня після весілля і довго лежала в ліжку, прислухаючись до тиші старенької однокімнатної квартири, яку вони з Дімою винаймали вже майже рік. Те, що тепер

– Ну якщо ти ставиш такі запитання, то краще не мати дітей. І не слухай нікого. Я ось теж свого часу послухала… – зітхнувши, сказала мати. – Всі

У суботу після обіду, коли Алла вже впоралася з усіма справами, які були заплановані на вихідні, до них несподівано, без попередження, прийшла свекруха. І не просто так, а

Зіна дісталася до автовокзалу, як у тумані. Вона встигла на останній автобус. Потім буде потяг, на якому вона збиралася поїхати якомога далі від рідного дому. Стара валіза з

Баба Галя стояла біля вікна, дивлячись на дітей, що грають. Гнат повернувся додому надвечір. Дружина Марина зустріла його у передпокої, обійняла. – Ну як? Все оформив? – Все.

У їдальні ліцею №6 завжди було чутно запах горохового супу, що підгорів, і зачерствілих скоринок хліба, ніби повітря тут просочувалося тим же, чим і котлети. За довгими столами