– Стривай! Але ж мені завтра на роботу! Куди я дітей подіну?! – А це вже твоя проблема! Я тебе попереджала! – Грюкнула дверима дружина, залишивши розгубленого чоловіка з племінниками
У п’ятницю Ліза повернулася з роботи трохи раніше – нарешті всі справи було завершено, замовник проєкт схвалив та сплатив. Шеф оголосив, що з понеділка половина колективу працюватиме віддалено.
– Я більше не готую на всіх! Тільки для себе та Ані. – Це ще чому? – обурився Микита. – Тому що в нашій родині, як я зрозуміла, кожен сам за себе. От і живіть так!
– Мамо, де мій сніданок? – Яна увірвалася в спальню без стуку. – Я спізнюся до школи! Ніна спробувала підвестися, але голова запаморочилася. Термометр показував тридцять вісім та
– Що робити? Скандал закотити? Речі його надвір викинути? Чи промовчати, вдати, що нічого не знайшла?
Знаєте, як це буває – копаєшся в кишенях чоловікового піджака перед пранням, і раптом знаходиш щось таке? Ось і я так. Спочатку навіть не зрозуміла, що то за
– Надюша, я вдома, зустрічай! – Л-Льоня?! А ти що так рано? Ти ж мусив тільки через три дні повернутися…
– Надюша, я вдома, зустрічай! – Л-Льоня?! А ти що так рано? Ти ж мусив тільки через три дні повернутися… Жінка, років тридцяти, вийшла в коридор, поспіхом загортаючись
– І бувають же такі матері…
Зоя Іванівна глянула на годинник: – О пів на сьому, а Гліба так і не забрали. У мене теж діти одні вдома, чоловік до восьмої вечора на роботі.
– Хоч, наче, і чужі, – але в душі і серці, – свої, рідні…
– Мамо Фая, ти як тут? Ми ось з Антошкою проходили повз, йдемо з крамниці, вирішили зайти, дещо й тобі купили, – обіймала Юля свою названу матір. Вони
– Що сталося? – Прокричала Олена. – За десять днів ти приходила кілька разів? На бідолашного кота без сліз не глянеш, на їжу накинувся, як навіжений! – Ти сама їла щодня, а йому доводилося терпіти по кілька днів, поки ти зволиш прийти і погодувати! Нічого було з’їдати все одразу, – з єхидством промовила сестра
– Не можна дарувати собаку просто так! Це тварина, а  не іграшка! – Сказав Ігор на підвищених тонах. – Ну вона ж так хоче цуценя! Не розумію, чому
– Але ж я хотіла побачити внучку, понянчитися з нею… – пробурмотіла Світлана. – Мабуть, не так уже й дуже хотіла. Бувай, мамо…
– Софочко, сонечко… ви б, може, в готелі зупинилися, га? Просто Василь дуже любить тишу, а з вами внучка… –  Що?.. Мамо, ти ж сама нас кликала, –
– Тобто ти, Валеро, «по зальоту» ніколи не одружишся? – Уточнила Віка. – Цілком правильно. Ніколи! – І як же він пошкодував про свої необачні слова…
Відзначити закінчення університету та отримання дипломів вирішили у Валерія – у вузькому колі – він один із усієї їхньої компанії мав свою квартиру. Усього семеро людей – троє
Подвійне щастя…
Осінній дощ барабанив по бруківці, перетворюючи її на дзеркало, що відбиває вогні ліхтарів. Аліна йшла додому з роботи, кутаючись у плащ, і думала про те, як порожньо стало

You cannot copy content of this page