Liudmila

– Не смій їх запрошувати! Чуєш? Ні під яким приводом! – Це ж твій день народження. Тридцять п’ять років – серйозна дата. – Начхати. Я бачити їх не

Коли всі нарешті зібралися на кухні, Олена зненацька встала зі стільця. Мати ще діставала кухлі з шафи, брат щось дивився в мобільному телефоні, чекаючи, коли всі сядуть, а

Тетяна Олексіївна поверталася додому із роботи. Останнім часом їй було неприємно перебувати вдома. Дочка одружилася і молода сім’я оселилася в неї. Тимчасово – на три місяці! Але жили

– Ірко! Ти чи хлопця завела? Іспити на носі, не забувай! Кохання зараз зовсім не до речі. – Суворий голос матері змусив Ірину зупинитися. Цілий місяць їй вдавалося

– Ніко, а можеш прийти з камерою? Ну, по-дружньому. А то фотографа свекруха, звісно, знайшла, але щось стрьомно… Раптом схалтурить? А ти ж своя, підстрахуєш. Валя говорила з

– Мамо, тату! – Рита з порога, ще не встигнувши роззутися і стрибаючи на одній нозі, кликала батьків. Те, про що вона збиралася їм розповісти, ввело її в

Лариса почула дзвінок і завмерла з філіжанкою в руках. Такий нерішучий, уривчастий – наче він. Рік минув, а вона все одно впізнала. Підійшла до дзеркала, машинально поправила волосся.

– Тату… – ледве чутно прошепотіла Ліза, насилу повернувши голову, ніби навіть цей маленький жест давався їй з неймовірним зусиллям. Вона хворіла вже чотири довгі місяці. Хвороба, як

Юля сиділа на лоджії другого поверху їхнього нового будинку й працювала. У вікно віяв свіжий вітерець, сонця було вже не видно. Прохолода після спекотного дня принесла полегшення. Юля

– Та скільки можна! – Третя година дня! Майте совість! За стіною знову стогнали. Жіночий голос то тихий, то голосний. Потім чоловічий – низький, розмірений. І знову жіночий