– Юлька – гарна, вона відкрита, емоційна. – Якби ми одружилися, я б, напевно, зміг би з нею жити. Але мені в ній чогось не вистачало! От знаєш, таке почуття буває, коли підпливаєш до берега, опускаєш ноги, думаєш, що зараз на дно встанеш, а дна немає. Нема чогось, що має бути, – спробував пояснити Ярослав
Ярослав одягнув білу у синю смужку футболку і подивився на себе у дзеркало. Подумав, зняв і надів іншу – бежеву з якимось написом англійською мовою. Потім відчинив двері
– Мовчи! Якщо ти така розумна, йди й розважай гостей! Співай, танцюй, роби, що завгодно! Інакше я звільню тебе і зроблю так, що більше ніде не отримаєш роботу! І Марина заспівала…
Марина була на кухні невеликого придорожнього ресторану, тримаючи в руках гарячий кухоль з чаєм. За вікном поступово набирав сили літній ранок, а за годину ресторан мав відчинити свої
– Ой, а ти ж на пляжі залишався… Чи все? Накупався? А чого такий незадоволений? Ти випадково на сонці не перегрівся? – Накупався. І не перегрівся, – так само підкреслено сердито відповів чоловік. – А ти, я дивлюся, час даремно не гаєш…- обурено зиркнув він на молодиків
Павло Григорович задивився на двох дівчат, що влаштувалися на пляжному килимку саме навпроти нього. Вид був шикарний, поки дружина не загородила всю картину своєю широкою спиною. Павло Григорович
– Такий вже у мене характер і прогинатися під чужі інтереси я не збираюся! – Виправдовувала себе Лариса Дмитрівна
– Привіт синку! – На порозі стояв батько з великою торбою. – Тату? – здивувався Юрко. – Привіт, а що ти не подзвонив? Я зустрів би. А де
Ціна брехні…
– Як ти мені це поясниш? – Єгор жбурнув на стіл перед дружиною теку з документами. Жінка спохмурніла, не розуміючи, що найшло на її зазвичай спокійного чоловіка. –
– Мамо, можеш позичити півтори тисячі? – На куртку Каті. Зарплата за тиждень, віддам. Свекруха обернулася. – Ще чого! На чужу дитину витрачатися! – Вона не чужа! Вона моя дочка! – Твоя – ось і купуй! А мої гроші, для мого онука, – для Микити
– Мамо, дивись! – Катя стояла у передпокої, тримаючи в руках рожеву куртку. Рукав бовтався на чесному слові, підкладка вилізла назовні. – Я на паркані зачепилась! Валентина присіла
– Геть із моєї квартири, невдячна! – Кричала свекруха. – Думаєш, без тебе пропадемо? Знайдемо Андрію жінку краще! Не якусь там селючку!
– Маріє, іди сюди! – Галина Михайлівна стояла на дверях кухні, тримаючи жирну пательню. – Швидко помий! І щоб, як після крамниці була! Маша не підвела очей від
– Катюша, а що ти хотіла? – фиркнула свекруха. – Ти ж знала, що не перша в нього? Не подобається? Так і не виходила б заміж. – Краще радуйся, що він підтримує колишню дружину. І тебе колись не покине, якщо щось станеться
– Ігорю, я щось не зрозуміла! Десять тисяч? А де ще? – Ну… Розумієш, у Насті знову все складно. Її днями скоротили. Каже, Таню нема чим годувати… Катя
– Знаєш, а коли б не ти, я б, напевно, так і стояв біля того ліхтаря, – задумливо промовив хлопчик. – Або пішов би темною дорогою і заблукав. Ти мій справжній рятівник! Врятував! – Звернувся Мишко до кота
Останній автобус зник за поворотом прямо в нього на очах. Мишко кілька секунд дивився йому вслід, не в змозі повірити, що сталося. Легкий листопадовий морозець неприємно щипав обличчя,
– Все! Більше не проси, не натякай, не згадуй! Я більше не буду слугою твоєї матері! Моєї ноги більше не буде у неї! Є в неї Мирослава – хай і допомагає! А я… умиваю руки! – Репетувала невістка
– Все, Олексію! – Зриваючись на крик, кинула Олена, грюкнувши дверима за спиною. – Хочеш вір, хочеш ні, але моєї ноги більше не буде у твоєї матері! –

You cannot copy content of this page