– Все! Більше не проси, не натякай, не згадуй! Я більше не буду слугою твоєї матері! Моєї ноги більше не буде у неї! Є в неї Мирослава – хай і допомагає! А я… умиваю руки! – Репетувала невістка
– Все, Олексію! – Зриваючись на крик, кинула Олена, грюкнувши дверима за спиною. – Хочеш вір, хочеш ні, але моєї ноги більше не буде у твоєї матері! –
– Яке день народження? Досить! Це ти правильно сказав! Я тільки поховала діда і влаштовуватиму веселощі для тебе? Ні! У мене немає грошей на продукти, я не маю настрою, і нарешті – це просто не по-людськи!
– Лізо! Ти ж пам’ятаєш, що в мене завтра день народження! – Звичайно, пам’ятаю. – Все, як завжди. Мої батьки приїдуть до трьох. З ними приїде сестра. Решта
– Дочка вирішила, що я буду безплатною нянькою для онука! Моя відповідь її сильно здивувала…
– Ну, готова стати бабусею? – спитав Андрій, заходячи на кухню і цілуючи Олену в щоку. Вона підійняла очі від кави й незрозуміло подивилася на чоловіка. – Про
– Нахлібниця! Нема чого тепер мокроту розводити! Бракує мізків вчитися – йди працюй! І взагалі – тобі час жити окремо. Доросла вже, сімнадцять років!
Аліна повільно відчинила двері квартири, стискаючи в руках тонку теку з документами. Вона знала, що мати чекає на неї з відповіддю, але сил сказати правду не було. –
– З дитбудинку? – Олексій спохмурнів. – Отже, повна забезпеченість на наші плечі ляже? – Льоша, ти ж бачиш – вони все вирішили. Ігор такий самий упертий, як ти. Не переконаєш. Може, краще підтримати? – Підтримати безумство? Він же загубить собі життя!
– Олексію Вікторовичу, документи готові, – секретар поклала на стіл товсту теку. – Завтра підписання контракту із німцями. Олексій кивнув, не відриваючись від комп’ютера. За сорок п’ять років
– Настя, а ти хотіла, щоб я продала батьківську нерухомість, а потім купила нам і вам по квартирі на вторговані гроші? – Не витримала Христина. – А що тут такого? Ми однією сім’єю скоро станемо, а в нашій родині прийнято одне одному допомагати
– Ну не знаю… Мені все одно здається, що не практично жити в такій розкішній квартирі, та ще й у центрі міста. Зараз такі часи, що кожна копійка
– Катю, це не правда! Ну, ти ж розумієш, що я не міг! Ти неправильно все зрозуміла, ми з Лєрою просто друзі. Друзі, присягаюся! – Намагався виправдатись чоловік
– Катю, це не правда! Ну, ти ж розумієш, що я не міг! Ти неправильно все зрозуміла, ми з Лєрою просто друзі. Друзі, присягаюся! – Не треба мені
– Зрештою – двоє чи троє – яка різниця, – вибагливо сказав чоловік
– Віка, це ж всього тиждень! Чому ти така вперта? Адже мама не так часто нас про щось просить, – намагався достукатися до дружини Микита. – Якби це
– Я не можу виставити матір із дому, як ти цього не розумієш? – викручувався син. – Я все розумію, – продовжувала Олена, – але і ти мене зрозумій! Мені набридло, що всі про нас все знають!
Олена увійшла до квартири подруги з таким виглядом, ніби з нею сталося щось непоправне! – Що трапилося? – сполошилася Ольга, – на тобі обличчя немає. – Все нормально,
– Діма, братику! Тепер і ти пішов, одна я лишилась. І мені вже вісімдесят один. Скоро прийду до вас…
На перерві він підійшов до хлопчаків, що стояли біля школи, і грізно запитав: – Хто образив мою сестричку? Хлопці, хоч і були зростом майже з нього, але злякано

You cannot copy content of this page