Liudmila

Сім’я Євдокимових була звичайнісінька: мати – Валентина Семенівна, батько – Федір Петрович, та їхня дочка – Ліда. Єдине, що відрізняло їх від деяких інших сімей, було те, що

– Маму завтра виписують… – ніби між іншим сказав Костя, відрізавши невеликий шматок від соковитого стейка, дбайливо приготованого коханою дружиною. – Ну і правильно. Загроза життя минула. Тепер

Павло прожив удівцем два роки, а потім привів у квартиру Наталю і сказав десятирічному синові Мишкові: – Ось тітка Наташа, вона тобі замість мами буде. Слухай її. Тітку

– Дочко, а ми всією родиною післязавтра до Туреччини відпочивати їдемо! – бадьорим і, трохи зарозумілим голосом відрапортував телефоном Дмитро Сергійович. – Вітаю. І що ж тепер? –

– Відчиняй! Ми знаємо, що ти вдома! Марина завмерла у вузькому передпокої своєї однокімнатної, притискаючи до грудей телефон. Голос батька за дверима звучав хрипко, вимогливо – так він

– Не можу більше терпіти цей сморід! Завтра просто висиплю цю гниль їм під двері. Нехай нюхають! – Прошипіла Олена чоловікові крізь зуби, стоячи біля вхідних дверей. У

Заводчики породи левхен мешкали у сусідньому під’їзді. Ви бачили колись цих собак? Чарівність! Такий собі маленький лев! Ось дітки й просили тата з мамою: – Тату, мамо! Купіть

Останнім часом мама була задумлива. Прасує білизну, а погляд ніби кудись у простір спрямований. Ліза питає її про щось, вона головою киває, а потім перепитує: – Що ти

– Ти коли мені збиралася повідомити, що у тебе є великий будинок за містом? Чому я маю тулитися в кімнаті гуртожитку, а ти в цих хоромах? Змінюймося! Валентина

– Більше ніколи не проси мене посидіти з цим дівчиськом! – верескливо кричала в слухавку червона від злості Людмила. – Це не дитина, а якийсь монстрик! Що? Та