Liudmila
Тамара Опанасівна чекала вечірній дзвінок від доньки. Не щодня дочка дзвонить, справ багато в неї, не встигає. – Мамо, ну нарешті ти вийшла на пенсію! Скільки можна працювати,
– Марто, кинь це! – крикнула я, побачивши, що наша вівчарка щось тримає в зубах біля хвіртки. Була сьома ранку, я вийшла погодувати курей. Марта зазвичай зустрічала мене
Лара завжди жила з мамою та бабусею. Тато в неї, звісно, був, але дівчинка його ніколи не бачила. – Тато? – Усміхнулася на питання шестирічної онуки бабуся. –
– Андрію, синку, коли ти вже запросиш нас на дачу? Невже у вас все ще триває будівництво? – Мамо, це не дача, а наша хата. Йде внутрішнє оздоблення.
Зося не з’являлася вдома вже четвертий день. Я ставила їй миску з ранку – до вечора корм залишався недоторканим. Звала її з двору – тиша. Запитувала у сусідок
На заході літнього дня, коли місто огортала задушлива спека, у позашляховику, що повільно повз по проспекту, їхали двоє молодих людей – Тимур і Влад. Сонце хилилося до горизонту,
– Денисе, – звернулася мама до сина після вечері. – Затримайся. Нам із тобою поговорити треба. Син слухняно сів за стіл і приготувався вислухати, що збиралася повідомити йому
Я сиділа на кухні, дивлячись у порожній кухоль. За вікном не перестаючи лив дощ, а всередині мене росла важка порожнеча. Ми з Андрієм знову посварилися. Він грюкнув дверима
– Юлю, невже я заслужила таке ставлення до себе? – плакала Віра Борисівна. – Ба, причому тут ставлення і взагалі, я не розумію, чому ти вередуєш. Там добре,
– Аллочко, ну я ж з першого дня не приховував, що в мене була сім’я. Я просто не розумію, чим ти так не задоволена? – вкотре звернувся Степан