Liudmila
– Поліно, сьогодні не затримуйся ніде, ми з батьком хочемо з тобою поговорити, – сказала мама. – Щось сталося? – Запитала дочка. – Ні, але розмова буде серйозна.
Тільки пізно ввечері Ніна нарешті повернулася додому. Родичі навперебій запрошували її до себе, але вона відмовилася. Точніше: відмовлятися сил уже не було, дівчина просто заперечливо хитала головою. Їй
На черговій станції в приміську електричку увійшла колоритна пара: невисока, щупленька жінка похилого віку з двома значними сумками та високий, добряче пом’ятий чоловік з характерним амбре. Вибравши місця
– Ти що, серйозно не візьмеш її до себе? Це ж твоя племінниця, рідна кров! – Ага. Моя. Навіть надто моя. Ольга тримала телефон на відстані витягнутої руки.
– Мамо, що ти з ним колотишся, він тобі ніхто, чужий син! Ти б так Микиті з Кирилом рада була, – дочка невдоволено відвернулася, кидаючи у відро свіжовириту
Семен відсунув від себе порожню супову тарілку з явною зневагою, різко кинув ложку в тарілку. Зіна помітила це й одразу ж забрала посуд, поставивши в раковину. – Чай
– Якщо так важко, здайте одну кімнату, – запропонувала Лариса батькам, – вам вистачить однієї. – Доню, що ти таке кажеш? – відповіла мати, – невже не розумієш,
Клара Юхимівна зачинила двері перед носом Тамари. Але Тома встигла крикнути їй: – Пліткарка! Доберуся я до тебе! Двері в них навпроти один одного, живуть на одному майданчику…
Я прокинулася від звуку дзвінка. Годинник на тумбочці показував сьому ранку. Субота. Хто, чорт забирай, дзвонить у таку рань? Діма вже тупав до дверей, бурмочучи щось про “напевно,
– Таню, мені сьогодні тітка Марія дзвонила. Каже, батько дуже поганий. Один у квартирі. Сусіди бояться, що плиту не вимкне і будинок спалить. – Вимагають, щоб ми його